Психодинамічний підхід у вітчизняному психотерапевтичному просторі

17.02.2015

Лазос Г.П. Психодинамічний підхід у вітчизняному психотерапевтичному просторі /Г.П.Лазос // Збірник матеріалів VII щорічної науково-практичної конференції «Особливості кар'єрного та професійного зростання психолога», м.Київ, 11 квітня 2014р. Академія муніципального управління. – К.: Академія муніципального управління, 2014. – с.21-23

Лазос Гелена
Інститут психології імені Г.С.Костюка
кандидат психологічних наук

ПСИХОДИНАМІЧНИЙ ПІДХІД У ВІТЧИЗНЯНОМУ ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНОМУ ПРОСТОРІ

Бурхливий розвиток вітчизняної психотерапії, що спостерігається в наш час, безпосередньо зумовлений соціальними змінами в суспільстві, які породили запит на психотерапію як клінічну, наукову та культурну практику. Специфіку розвитку галузі психотерапевтичної допомоги в суспільстві обумовлено, з одного боку, інтенсивним зростанням запиту на психотерапевтичні і консультативні послуги, розширенням практики їх надання, а з іншого — відставанням теоретико-методологічного і методичного забезпечення від цієї практики.
Наразі недостатньо окресленими є особливості практики в різних підходах, зокрема психодинамічному, обумовлені вітчизняним соціокультурним контекстом, адже більшість із сучасних підходів створювались в умовах західного суспільства, соціально-економічні і культурні риси якого суттєво відрізняються від вітчизняних.
Досліджувана тема є актуальною для багатьох країн. Так, наприклад, характеризуючи особливості власного менталітету, російські науковці виокремили антираціоналістський тип мислення, недиференційоване сприйняття дійсності та емоційно-чуттєве, ідеалістично інтуїтивне ставлення до навколишнього світу як характерні його ознаки в області суспільної організації [3]. Це, в свою чергу, визначило особливості розвитку психотерапії в Росії: великий попит на ірраціональні способи вирішення особистісних проблем; домінування сугестивних форм психотерапії; виражені очікування клієнтів щодо всемогутності психотерапевтів; домінування форм експресивної психотерапії експерієнтального характеру, що орієнтована на отримання швидкого ефекту нового переживання, а не на досягнення цілей психотерапії.
Схожі тенденції спостерігаються і в Україні. Так, на основі епідеміологічного дослідження вітчизняних науковців виділено низку факторів невротизації населення України: соціально-політична, економічна та ідеологічна нестабільність суспільства; втрата населенням старих орієнтирів і відсутність нових; орієнтація на релігійно-містичні та паранаукові системи [6]. Значення соціокультурних факторів на становлення та розвиток психотерапевтичної практики в Україні висвітлено в низці праць вітчизняних науковців [5].
Актуальним залишається питання про відповідність психодинамічного напряму психотерапії вітчизняному менталітету. Так, досліджуючи дискурс у практиці вітчизняної психотерапії і порівнюючи його з англо-американським, А.Ф.Бондаренко, Н.С.Кондратюк виділили низку відмінних характеристик, властивих вітчизняній традиції психотерапії. Науковці декларують власний підхід — етичний персоналізм, який, на їхню думку, більше відповідає східнослов'янській ментальності, ніж психодинамічні концепції в психотерапії [1]. Архетиповими рисами цієї ментальності є духовність і споглядальність, а основними моральністними цінностями ― любов і обов'язок, на відміну від свободи і відповідальності в англосаксонській культурі. Однак наше дослідження засвідчило, що поряд із зазначеними в попередньому дослідженні цінностями для українців надзвичайно важливими є також цінності

- 21 -

англосаксонської ментальності ― свобода, особистісний розвиток, відповідальність [5]. З цього приводу слушно зазначає Т.С. Яценко: «Глибинний аспект будь-якого психічного явища є відносно незалежним від актуальних соціальних впливів, що пояснюється власне самою природою несвідомого, провідну роль у формуванні якого відіграє дитинство» [7, с.183]. Саме тому, на наш погляд, предметом дискусії мають бути шляхи опрацювання несвідомого або технології застосування того чи іншого методу з метою опрацювання глибинних (внутрішньоособистісних) конфліктів.
У цьому контексті варто також згадати про історичні передумови поширення психоаналітичних методів і підходів в Україні. За даними вітчизняних науковців, які досліджують витоки української психотерапії, психоаналітичні ідеї були досить твердо укорінені в Україні вже на початку минулого століття [2; 4]. Визначаючи передумови появи та успішної адаптації психоаналітичних ідей в Україні на початку ХХ ст., науковці І.Кутько, Л.Бондаренко, П.Т.Петрюк виділяють специфічні ознаки цього процесу: високий рівень та багаті традиції вітчизняних медичних, гуманітарних наук і гуманітарні інтереси вітчизняних лікарів того часу [2]. Ця специфіка, на їхню думку, чітко проявлялась у проблематиці їхніх досліджень, а саме: вчені-медики зосереджували свою увагу як на клінічному (М.Вульф, О.Геманович, В.Ліхницький та ін.), так і на культурологічному (В.Вульф, Я.Коган, С.Балей, А.Халецький та ін.) аспектах психоаналітичної теорії. Повалення тоталітарного режиму знаменувало новий етап розвитку психодинамічного напряму в Україні. Нині розвиток психодинамічного напряму в Україні відбувається в декількох напрямах: 1) дослідження історії психоаналізу на вітчизняних теренах (психологія, медицина, філософія); 2) поширення психоаналітичних ідей серед вітчизняних психологів-практиків та клініцистів; Україну відвідують видатні науковці-психоаналітики (Х.Кехеле, Х.Лейпольд-Левенталь та інші); з'явилися міжнародні навчальні проекти та суспільні професійні організації, які охоплюють багато сучасних методів психодинамічної парадигми.
Потреби і запити вітчизняного клієнта, ефективність шляхів та засобів надання психотерапевтичної допомоги ― коло питань, які наразі є теж актуальними. Як свідчать дані відомого кроскультурного дослідження К. Grawe, характерною особливістю сучасного клієнта є його орієнтація на вирішення та подолання своїх емоційних проблем та неефективних патернів поведінки, існує запит на короткотривалу та середньотривалу психотерапію. Головними стратегіями такої психотерапії є підтримка клієнта та помірне розкриття сутності його внутрішніх конфліктів. При цьому психотерапевт повинен знати й уміти застосовувати в різних ситуаціях специфічні техніки та прийоми, успішність яких у подоланні специфічних проблем є підтвердженою. При цьому важливими вимогами до психотерапевтичних підходів є їхня науково-методична розробленість, можливість поєднувати різні форми (індивідуальну, групову, психотерапію пар тощо) та застосовувати метод для різних вікових груп і різного спектру проблем клієнтів (психосоматичні, кризові, проблемні стосунки тощо), мінімальні обмеження його застосування [8]. На нашу думку, саме методи психодинамічного підходу відповідають усім перерахованим вимогам.
Не менш важливим питанням для розвитку, становлення або адаптації психотерапевтичних методів є можливість здобуття спеціалізованої професійної освіти в рамках того чи іншого методу, а також можливість підвищувати професійну кваліфікацію надалі за допомогою супервізій, інтервізій, спеціально організованих теоретико-практичних семінарів, участі в конференціях і професійних спільнотах. Втім, можна говорити про суттєві зрушення в процесі суспільної та наукової модернізації в Україні, адже зростає професіоналізм фахівців у різних галузях психотерапевтичної практики, більшає спеціалістів, які проходять підготовку в межах психодинамічного підходу, починається процес «організації знизу» професійних спілок та спільнот та зростає їхня роль у формуванні чітких та прозорих професійних меж. Більше того, створені етичні комісії розробляють стандарти надання психотерапевтичних послуг, збільшується інтеграція з західними професійними спільнотами та навчальними інституціями.
Отже, психодинамічний підхід у вітчизняному психотерапевтичному просторі відповідає вимогам до психотерапевтичних методів, актуальним запитам та особливостям сучасного

- 22 -

українського клієнта. Важливими чинниками розвитку цього підходу в Україні є теоретична та практична розробленість, відповідність вітчизняним соціокультурним умовам та можливість отримати відповідну освіту й підвищувати кваліфікацію в межах вітчизняних наукових і професійних спільнот.

Список використаної літератури
1. Бондаренко А.Ф. Русская традиция в психотерапии: в поисках истоков / А.Ф.Бондаренко, Н.С.Кондратюк // Психотерапия. ― 2008, №6. ― С.7-16.
2. История психоанализа в Украине /Сост. И.И. Кутько, Л.И. Бондаренко, П.Т. Петрюк. ― Харьков: Основа, 1996. – 360с.
3. Решетников М.М. Психотерапия в России: история и современность / М.М.Решетников// Московский психотерапевтический журнал. ― 2001. ― №3. ― С. 37- 48
4. Роменець В.А. Історія психології ХХ ст.: Навч. посіб. / В.А.Роменець, І.П.Маноха. – К. : Либідь, 1998. – 990 с.
5. Соціокультурні чинники становлення сучасної парадигми психотерапевтичної допомоги особистості : монографія / [З.Г.Кісарчук, Л.О.Гребінь та ін.] ; за ред. З.Г.Кісарчук. ― Кіровоград : Імекс – Лтд 2012. ― 276 с.
6. Табачніков С.І. Актуальний стан та перспективи психотерапії та медичної психології в Україні / С.І.Табачніков, Б.В.Міхайлов, Н.О.Марута // Форум психіатрії та психотерапії. ―2004. ―Т.5. ― С.34-40.
7. Яценко Т.С. Позакультурологічний погляд на проблеми глибинної психології / Т.С.Шевченко // Практична психологія в контексті культур / [Відпов.ред.З.Г. Кісарчук]. ― К.: Ніка-Центр, 1998. – С.183 -185.
8. Grawe K. Psychotherapie im Wandel. Von der Konfession zur Profession / K.Grawe, R.Donati ― Gottingen: Hogrefe – Verlag fur Psychologie, 1994. ― 453 рр.
- 23 -

Автор: Лазос Г.П.