« Р А В Н О В Е С И Е »

ЦЕНТР ПСИХОЛОГИЧЕСКОЙ ПОМОЩИ


Нейропсихологическая помощь

Консультирование

Психотерапия

4to

oz1

Четверг, 09 Сентябрь 2021 12:17

Дитина плаче на занятті, що робити?

изображение viber 2021 09 09 09 47 23 709

Дитина плаче на занятті, що робити?

Точно ❌ не впадати у відчай,а зрозуміти причину✔️.

 У кожної поведінки є своя функція – тобто те, заради чого ця поведінка відбувається. Найчастіше це:

➖  Бажання уникнути сенсорного  або фізичного дискомфорту;

➖ привертання уваги ,

➖ уникнення небажаної діяльності,

➖ отримання матеріальної вигоди або підкріплення.

Інколи може бути і поєднання цих причин.

Ми маємо зрозуміти, якщо поведінка призводить до досягнення мети, вона закріплюється.

Для того, щоб зрозуміти причину поведінки необхідно проаналізувати 1. те, що було безпосередньо ДО поведінки (що саме її запустило), 2. – те, як оточуючи відреагували на поведінку. Можливо нам потрібно буде змінити або перше, або друге.

Розглянемо послідовно можливі причини:

Сенсорний або фізичний дискомфорт. Якщо дитини холодно, або жарко, вона хоче їсти або спати- ми маємо задовольнити ці потреби. Пам’ятаєте славнозвісну піраміду Маслоу?

1

Ми можемо переходити до вищого рівня тільки тоді, коли задовольнили потреби нижчого рівня. Тому саме дорослий має врахувати потреби дитини на першому та другомі рівні, для того, щоб на третьому, соціальному дитина могла б встановлювати з ним (дорослим) стосунки під час занять.

До першого, фізіологічного рівня відносяться і сенсорні особливості людини. Якщо мені погано пахне, або я переживаю так званий «синдром інтенсивного світу», я навряд чи зможу зосередитися на заннятті. А якщо стимули взагалі будуть первищувати мої адаптивні можливості я не стримаю навіть істерику.

Дорослий має не тільки забезпечити їжу, світло, сон, він має добре знати сенсорний профіль дитини і забезпечити належне середовище, в якому дитина стане відчувати себе у безпеці.

Для того, щоб заняття проходили продуктивно і сенсорика цьому не заважала - необхідно заповнити сенсорний профіль дитини і знати її особливості. 

Якщо аудіальна гіперчутливість - забезпечити їй тишу, говорити не надто високим голосом і не надто голосно. Якщо тактильна гіперчутливість - врахуйте наявність швів на одязі, етикеток, шнурочків. При пропріоцептивній гіпочутливості - дитина може плакати при утриманні статичної пози, так як може не відчувати власного тіла, - можна використовувати обтяжуючі подушечки на коліна, або виконати вправи на пропріоцепцію, які допоможуть краще відчути власне тіло. 

Наступна функція - привернення уваги. Так буває, що дорослий, який займається з дитиною, думками не «тут і зараз», можливо, отримав неприємний зворотній зв’язок від батьків, або батьки, граючись з дитиною думають про труднощі на роботі, дитина не відчуває себе у фокусі уваги дорослого і намагається привернути увагу.

Важливо навіть не те, що ми говоримо дитині, а ЯК ми на дитину дивимось, які невербальні прояви підтримки, розуміння ми демонструємо. Щоб краще зрозуміти важливість уваги для дитини, згадайте розповсюджену кару у дитячій субкультурі – БОЙКОТ, коли того, хто завинив, наче не бачать, не чують, не звертають уваги. Саме як бойкот діти сприймають відсутність уваги. І тоді, аби не переживати бойкоту, діти роблять все, що завгодно, щоб привернуту увагу. Що саме? Інколи нічого доброго… Тому що, коли дитина гарно грається, самостійно щось робить, дорослі схильні швиденько чимось корисним зайнятися або поринають у власні роздуми. «А от коли, я зроблю щось погане, я точно отримаю багато уваги, і байдуже, що вона буде негативною, головне, що буде і що це не ігнорування, не бойкот».

ДОРОСЛІ! Використовуйте прийоми саморегуляції для того, щоб бути включеним всією своєю увагою до заняття, а про проблеми, які на Вас чекають ви, за принципом Скарлетт О’Хара, «поміркуєте завтра». Звертайте більше уваги на ту поведінку, яку б хотіли сформувати, закріпити. Емоційно ігноруйте прояви небажаної поведінки і поступово вона припиниться, бо не буде виконувати функцію привертання уваги.

Навчайте дитину просити про увагу соціально прийнятним чином. Якщо дитина поки що не вміє говорити, використовуйте картки «потреб».

Наступна причина - дитина може уникати завдання, яке їй занадто важке. Плануючи урок, ми маємо розуміти, що завдання знаходиться в «зоні найближчого розвитку» дитини, відповідає її навчальному стилю та інтересам.

Іноді навпаки, завдання занадто легке, дитині не цікаво. Задача дорослого - зробити занняття захопливим і цікавим. І завершити заняття потрібно тоді, коли дитині ще цікаво, а не коли її вже нудить від повторень одного й того самого.

На фоні уникнення завдання може сформуватись така особливість характеру як «вивчена безпорадність» - уникання виконання завдання з метою отримати допомогу. Доросли має бути поруч з дитиною, виражити впевненість, що дитина зможе, допомагати, безумовно, але не робити замість дитини. Ми можемо рекомендувати для дітей, які часто використовують слова «не можу» казочку про «Ні» О.Шльонської, яка написана саме для подолання безпорадності.

Важливо пам’ятати, що в процесі корекції дітей з особливостями розвитку ми стикаємося з відсутністю в дитини власної мотивації до занять. І завдання дорослого весь час створювати навчальну мотивацію, для того, щоб поступово, завдяки процесу інтроекції в дитини почала з’являтися пізнавальна активність і, власно, мотивація.

І останнє – бажання отримати винагороду, або іграшку, або…

В наш час «споживання» кого цим здивуєш? Але ми маємо:

  1. Надати дитині вибір, що вона схоче отримати після виконання вправ, завдання тощо
  2. Створити візуальний розклад, в якому буде видно, коли та після чого дитина зможе отримати бажане
  3. Формувати розуміння, що спочатку потрібно зробити те, що МАЄШ зробити, а потім те, чого «мені хочеться».
  4. Формувати навичку аргументувати а не вимагати.
  5. Ніколи не заспокоювати дитину, пропонуючи їй хабар у вигляді іграшки, цукерки тощо.
Автор: Автор

АНОНСЫ