Шльонська О.О.Що таке "добре" і що таке "погано": погляд з кабінету психологічної допомоги сім'ї// Психологічна допомога постраждалим внаслідок кризових травматичних подій: методичний посібник / З. Г. Кісарчук, Я. М. Омельченко, Г. П. Лазос, Л. І. Литвиненко... Царенко Л. Г.; за ред. З. Г. Кісарчук. – К. : ТОВ "Видавництво "Логос". – 206 с. – С.85 - 100

2.5. Що таке "добре" і що таке "погано": погляд з кабінету психологічної допомоги сім'ї

Всі матеріали, які доводилось читати «на злобу дня», починаються з опису кризової ситуації в Україні, з аналізу тих викликів, які нам пропонує сучасність. Часто ми, дорослі, губимося в інформаційному полі, в оцінках того, що відбувається. Питання: «Хто винен?», «Що робити?» обговорюються в кожній домівці і звідти приходять в кабінет психолога у вигляді дитячих міркувань щодо подій в нашій країні. Наприклад: «Злий цар Обама хоче завоювати Україну» - так дитина почула своїх батьків і злякалась: кілька сесій в піску вибудовувалась картина захоплення Обамою України, після чого хлопчик вирішує, що «краще він поїде в Росію і стане міністром». Інші діти з гордістю носять вишиванки і пишуть листи пораненим солдатам. Зараз особливо яскраво в просторах психологічного кабінету знаходять можливість говорити про свої почуття та переживання діти, чиї батьки опинились на боці добра чи зла, по різні стороні барикад. Психолог потребує високого рівня професіоналізму для того, щоб працювати з такими часто-густо протилежними за знаком та цінністю переживаннями.

- 85 -

Тим не менш, варто зазначити, що, навіть, не це є найскладнішим. Найважче з тими, хто не говорить. В деяких статтях колег пролунали рекомендації уникати розмов про те, що відбувається в країні, захистити дітей від цих переживань. В якості контраргументу наведу одну історію, що прозвучала нещодавно в моєму кабінеті.
Мама та тато дуже бояться війни. З дітьми про це, починаючи з листопаду 2013, — початку Майдану, не говорять. Вони намагаються зберегти побут та традиції на докризовому рівні. Та й діти самі нічого не питають. Батькам навіть стало цікаво — невже дітям настільки байдуже чи вони просто роблять такий вигляд? От тільки поведінка та навчання молодшої дитини в школі сильно погіршується. Апогеєм такої поведінки стало відверте знущання сина над вчителькою. В процесі виявлення причин хлопчик розповів, що почув, як на перерві вона «говоритпо-русски». Вдома теж говорять російською і, схоже, хлопчик помстився батькам за мовчання: в процесі «виховної роботи» він вимагав, щоб в родині з ним говорили українською. Начебто гарне прохання, проте батьки занепокоєні, що він не зміг про це говорити спокійно, він нападав і зривався, зі слів тата, це була «війна».
Ще одна дівчинка, в сім'ї якої не говорять про війну та революцію, прийшла до психолога з приводу тиків, які з'явились без видимих на те причин. В пісковій картині, до речі дуже ідилічній, з'явилася хатинка, в котрій треба було зберігати багато зброї задля того, щоб захистити свій дім. Розповіла історію і наче «прорвало греблю» - полилися скарги на маму й тата, яким байдуже до того, що відбувається: «Ось інші діти навідують поранених, пишуть їм листи, в'яжуть панчохи для воїнів».
Здається, що цією скаргою, дитина якраз і кладе край дискусії про те, чи варто долучати дітей до того, чим наразі переймаються батьки. Питання тільки в ступені включеності. Безумовно, таке долучення вимагає адекватності з боку дорослих. Особливо тому, що віковою особливістю дитини є емоційна незрілість. Саме вона примушує дорослих оберігати дитину від того, що відбувається, замість того, щоб давати пояснення — зрозумілі та доступні. Хто ж це має робити? Не психолог чи вчитель, а саме батьки. І це тому, що дуже важливо, щоб пояснення звучало в термінах сімейних цінностей та розуміння батьками суті подій.Батькам важливо пам'ятати, що своєрідність дитячої реакції на ситуацію зумовлюється віковими особливостями психіки дитини — емоційною незрілістю, яка може призвести до афективних реакцій

- 86 -

у випадку неадекватної батьківської поведінки, до посилення невротичної симптоматики, до проявів психотичних симптомів [4].
Сумний приклад з кабінету: батько мого клієнта займає активну громадянську позицію: залишив роботу та записався в самооборону Майдану, та, ще на самому початку, був поранений. При цьому він намагався, коли син повертався з дитсадочка, бути вдома, займатися хлопчиною, не вмикати телевізор — тільки «таємно дивився новини в інтернеті». На Майдан йшов, поклавши сина спати. В родині намагалися теми Майдану не торкатися, тому що дитина особлива — з аутистичними рисами, і її треба оберігати. Начебто все вірно, але почалися психотичні епізоди — хлопчик копіював дії «Беркута», нападав на батька, вимагав здати зброю. Один з таких епізодів стався в моєму кабінеті, коли тато прийшов забрати сина після сесії: «Я — Беркут, у вас тут зброя, я всіх вас посаджу до в'язниці», — і це була не гра, це була реальна агресія та реальний відчай тата й сина. Хлопчик почувався покинутим, а батько почував себе зрадженим та намагався знайти винуватих — дитячий садок, наприклад: «Треба розібратися, чому вони їх там навчають!!!».
Батька й сина розділив не Майдан. Їх розділило «виключення» хлопчика з переживань, емоційна відстороненість батька, думки якого були направлені на протистояння на Майдані. Дитину намагалися захистити, але, врешті решт, вона стала почуватися виключеною з життя, і тому перебрала на себе роль тих, на кого були спрямовані дуже сильні (хоча й приховані) емоції батька. Знак емоцій нічого не вартував для хлопця, тільки їх потужність.
Інша особливість дитячої психіки — підпорядкованість авторитету дорослого. Тому важливо, щоби пояснення дитині давала людина, яка є авторитетом у родині. Особливо складно зараз дітям, родини якихрозділилися за політичними поглядами. Слід відзначити, що і до кризових подій рівень згуртованості у таких родинах є достатньо низьким. Однак розуміння особливостей психіки дитини та любов до неї в змозі допомогти авторитетним представникам різних поглядів дійти згоди. Така робота психолога з родинами, фактично в якості медіатора, є дуже корисною. Взагалі, однією з форм профілактики конфліктів і родині, і в колективі — є медіація, розвиток якої приніс би неабияку користь на всіх рівнях.
Ще одна особливість психіки дитини — довірливість — примушує нас замислюватися над тим, а чи варто довіряти пояснення подій, що відбуваються, засобам масової інформації, одноліткам, компанії на подвір'ї чи бабусям, що пліткують біля

- 87 -

під'їзду. Інформація настільки суперечлива і настільки виходить за межі повсякденної свідомості дитини та родинних цінностей, що дитина демонструє обсесивну симптоматику та починає занурюватись в безодню нав'язливих міркувань про те, що вона поки що не в змозі осягнути. Інколи це може виглядати як палілалія — мовні тики, коли дитина знов і знов повторює одне й те саме пошепки, що лякає батьків і вимушує звернутись до психолога. Останнім часом кількість таких звернень збільшилася, але супутні палілалії аутизм, шизофренія чи синдром Туретта не діагностуються.
Недостатність життєвого досвіду, неосвіченість не тільки в політичних, а й морально-етичних питаннях робить дітей зручною мішенню для маніпуляцій. Тому важливість батьківських пояснень важко переоцінити. Невміння повністю і критично оцінити ситуацію, що склалася, прогнозувати дії інших,недостатність перспективного мислення часто призводить до складних ситуацій, в яких дорослі дорікають: «Ну що, ти не міг передбачити на крок вперед?» Звісно найбільший виховний потенціал несуть в собі батьківські вчинки, а не моралізаторство, але важливо також пояснювати дітям причинно-наслідкові зв'язки, читати книги. Задушевна розмова з батьком, готовність нескінченно і терпляче відповідати на дитячі запитання — запорука того, що діти будуть в змозі впоратися з напругою сьогодення.
Одна з важливих батьківських функцій (котру може виконувати не тільки батько, а й будь-який авторитетний чоловік) пояснити дитині всі ЩО, НАВІЩО, ЧОМУ, ЗАРАДИ ЧОГО. Як тут не згадати відомі рядки В. Маяковського.
«Крошкасынкотцупришел,
и спросила Кроха:
Чтотакоехорошо, чтотакоеплохо?».
Найчастіше батьки оберігають дитину від будь-якого стресу, а наразі — від зіткнення з бідою та стресом інших: біженців, поранених, родин, що переживають втрату. При цьому забувають, що важливі людські якості — любов, взаєморозуміння, співчуття, доброта, вміння допомогти, дружити, не розвиваються, коли дитина захищена від страждань. Більше того, практика доводить, що такі діти часто страждають від цих захисних дій батьків, потрапляючи у стресові ситуації частіше через те, що їх адаптивні можливості знижені.
На переконання Р. Люфта [8] багато хто стресом вважає все, що відбувається з людиною, якщо вона не лежить у своєму ліжку. Г.Сельє, в свою чергу, переконаний, що «навіть у стані повного

- 88 -

спокою людина, що спить, відчуває певний стрес», та прирівнює відсутність стресу до смерті [5]. І з'являється дуже емоційне та суб'єктивне запитання, над яким варто поміркувати: «Чи не є сьогодні прагнення уникати стресу, пов'язаного з актуальними подіями в країні, прямуванням до смерті духовної, моральної»?
Як же батькам дізнатись, що дитина дійсно у кризі та потребує допомоги? Нервувати заздалегідь, намагатися попередити, «підставити руки»? Відзначимо, що психіка дитини здатна до самозцілення. Багато що дитина може пояснити сама, і батькам важливо вміти стимулювати міркування-пояснення, розширювати можливості висування гіпотез (А як ще можна це пояснити? Можна пограти в гру: «А що на це сказав би дідусь, бабуся, сусідка, улюблений письменник, герой мультфільму...»).
Так формується толерантність до думки інших, можливість критично ставитися до інформації, до різниці в її сприйнятті іншими. Добре було б виховувати у дитини розуміння того, що наше багатство та єдність — в розмаїтті і поглядів, і думок, і національностей. Для того, щоб розвивати критичність мислення, важливо проводити для дітей цікаві експерименти. Наприклад, для того, щоб продемонструвати, що, навіть, непорушне правило може інколи порушуватись, ми пропонуємо цікаве дослідження. Запитуємо у дітей: «Скільки буде один +один?» І коли всі впевнено відповідають: «Два», ми демонструємо, що крапля + крапля = одна велика крапля, таким чином, один + один — не завжди два.
Важливо спробувати різні способи прояву власних почуттів (наприклад, а як ще можна сказати чи продемонструвати, що ти сердитий?) Це дозволить розвивати варіативність у пошуку «істини», формує толерантність до думок та почуттів інших людей та спроможність витримувати фрустрацію, пов'язану з тим, що не всі думають так само, як я (процес, який Ж.Піаже визначав як децентрацію). Так підвищуються і адаптивні можливості дитини, пов'язані з прийняттям себе і інших, долається ескапізм (уникання проблем), збільшується зона емоційного комфорту, тому що наразі дітей особливо турбує НЕКОМПЕТЕНТНІСТЬ. «Коли знаєш, завжди легше», - зізналася одна мудра дев'ятирічна людина.
Кризова для дитини ситуація виникає тоді, коли вона не може самостійно, без сторонньої допомоги та підтримки впоратися з труднощами. Дитину, що опинилася в кризовій ситуації характеризують наступні ознаки [4].

- 89 -

• Невпевненість та безпорадність. Це викликано невдалими спробами спротиву, зіткненням з байдужістю чи ворожістю оточуючих людей та суспільства в цілому, змінами в самосприйнятті, системі самооцінки, змінами у стосунках. Невпевненості і безпорадності завжди протистоїть компетентність, знання та вміння. Хлопчик-підліток, батько якого був мобілізований до лав Збройних Сил та довгий час знаходився в зоні АТО, впорався зі своєю безпорадністю, перебравши на себе частину батьківських обов'язків в побуті, долучившись до волонтерського руху із забезпечення армії необхідним.
• Підвищена тривожність і страхи. Дитина відчуває страх покарання, осуду, звинувачення, нерозуміння з боку оточуючих, потрапляння в незнайому ситуацію і т.п. І тут також важливо розвивати у дітей компетентність, разом з тим лишаючи місце для їх звичайних справ: уроків, тренувань, зустрічей з друзями і дитячих розваг, в яких вони або відреаговують переживання і агресію (ігри у війну не повинні лякати батьків), або радіють життю, наче нічого не відбувається.
• Підвищена емоційність. Змінюється емоційна регуляція, порушується самоконтроль, дитина може відчувати почуття провини, гнів, депресію, недовіру. Дуже допомагає спільне малювання з дитиною, або створення умов для серійного малювання. Корисним у контексті актуальної ситуації є створення листів-малюнків для бійців, які діти пишуть в школах та дитсадках.
• Відчуття зовнішнього тиску та напруги. В основі цього лежить необхідність вчиняти якісь дії, причому швидко та невідкладно.
• Гостра потреба в допомозі та втручанні ззовні. Часто така допомога може бути надана тільки в кабінеті психолога, особливо якщо родина знаходиться в травмі і дорослі не в змозі впоратися зі своїми переживаннями. Однак, навіть, проста розмова дорослого з дитиною про її переживання, використання прийомів активного слухання, які батьки могли б освоїти за допомогою психолога або самостійно за книгою Ю.Б. Гіппенрейтер «Спілкуватися з дитиною. Як?» [3], суттєво може підтримати дитину.
Індивідуальні реакції на психотравму у дітей варіюються в залежності від наступних обставин:
- ступеню загрози життю, здоров'ю, психіці дитини;

- 90 -

- можливості отримати об'єктивну інформацію про події, що відбуваються, вплинути на ситуацію та передбачити подальший розвиток подій;
- рівня інтелекту та особистісних рис постраждалого;
- соціальних факторів, зокрема від наявності підтримки з боку дорослих, суспільства та близьких.
Основні прояви психологічної травми схожі, незалежно від того, чи викликана вона локальними подіями чи масовими катастрофами. У випадках масової травматизації відбувається взаємне зараження негативними переживаннями, утворюючи вторинний процес. Джерелом вторинної травматизації може стати телебачення, інтернет, а також сутички між дітьми в класі.
У дітей, що пережили психологічну травму, спостерігається постійне відтворення пережитого в різноманітних формах: яскравих лякаючих візуалізаціях, багаторазових відтвореннях подій в страшних сновидіннях. З власного досвіду ми можемо виокремити такі симптоми психологічної травми у дітей, що виїхали з зони АТО:
- жахливі сновидіння;
- труднощі сепарації;
- зниження здатності до концентрації;
- тимчасове зниження пам'яті, а також втрата раніше набутих навичок;
- нав'язливі думки;
- порушення спілкування з батьками;
- підвищена настороженість та підозрілість;
- втрата життєвих перспектив;
- страхи;
- роздратованість;
- почуття провини;
- депресія.
Особливо яскраво ці симптоми проявилися на початку навчального року, коли діти повернулися до навчального процесу. Маркером, який сигналізував про необхідність уважного аналізу того, що відбувається з дитиною, стало зниження учбової мотивації та успішності.
У деяких дітей, особливо у вимушених біженців, з'явилася віктимність. Часто в школах сварять «агресорів», не звертаючи уваги на віктимну поведінку жертви, провокуючи агресивну поведінку з боку однолітків. Більшість дітей, з якими довелося працювати над віктимною поведінкою в цей період, демонстрували також рентні установки. Вони шукали захисту та підтримки у дорослих, спиралися на втручання дорослих, відмовлялися

- 91 -

продукувати конвенційні норми у спілкуванні з однолітками. Часто це були діти з сімей, які також демонстрували рентні установки — дорослі не шукали роботу, продовжували покладатись на допомогу волонтерів тощо. Окрема робота з такими дітьми може бути ефективною, однак психологічної допомоги потребує вся родина. Таким чином, з'являється необхідність сімейної психотерапії.
Ще одна проблема, з якою наразі доводиться стикатися, — це травматична регресія, яка може виявлятися в усіх сферах життя дитини і часто призводить до руйнації соціальної ситуації розвитку. Крайні прояви цього феномену — коли змінюється характерна певного віку провідна діяльність. Наприклад, дитина 4 років, вилучена зі звичного середовища, що провела декілька днів у підвалі під обстрілами, припинила грати — провідною діяльністю стала потреба у спілкуванні з дорослими, що характерно для немовлят до 1 року. Зниження навчальної мотивації та переважання ігрової у дітей шкільного віку також може свідчити про порушення соціальної ситуації розвитку.
Часто процес травматичної регресії посилюється, коли різні благодійні організації з добрих намірів вивозять дітей на відпочинок, відриваючи їх від навчальної діяльності. Якщо в результаті травмуючих подій дитина перестає відвідувати школу, відбувається руйнація соціальної ситуації, дитина демонструє інфантильну поведінку.
Рекомендації батькам, які в складній ситуації сьогодення прагнуть зберегти психічне здоров'я своїх дітей. В будь-якому кризовому періоді, особливо тепер, важливо уникати різких змін. Якщо у вашої дитини ніколи не було суворого розпорядку дня, а зараз у зв'язку з невротичними проявами доктор призначив привчати дитину до розпорядку, не поспішайте робити це різко. Краще починати з поступового введення приємних для дитини ритуалів — наприклад, спільне читання перед сном чи спільна вечеря у колі сім'ї.
Важливо створити для дитини можливість перебування в дитячому середовищі, де можна було б грати, бігати, веселитися. Це особливо важливо, якщо в родині переважають депресивні настрої чи горе. Корисно було б, хоча б на декілька годин, виводити дитину пограти з сусідськими діточками або на дитячий майданчик.
Якщо дитина займалася спортом, важливо відновити тренування, тому що фізичні навантаження дозволяють відреагувати негативні емоції та позбутися зайвої психоемоційної напруги.

- 92 -

Треба пам'ятати, що дитині необхідні позитивні враження: пізнати щось нове, побувати в новому місці, потоваришувати з новими друзями. Спробуйте попіклуватися про це. Якщо ви переїхали на нове місце (тимчасово чи назавжди — не має значення), — це прекрасна нагода познайомитися з історією міста. Разом з дитиною прямуйте на екскурсії, огляньте місцеві пам'ятки, разом досліджуйте всі можливості нового місця.
Якщо дитина погано їсть, не варто її примушувати. Не акцентуйте на цьому увагу. Свіже повітря, спорт, активність — все це сприяє появі апетиту. Намагайтеся, щоб їжа, яку ви готуєте, була звичною та улюбленою, більше вживайте рідини, але уникайте газованих напоїв. Важливо, якщо дитина це сприймає, більше обіймати її, використовувати ігрові масажі. Для маленької дитини можна запропонувати більше ігор на колінах у батьків. Якщо діти люблять ігри з водою —організуйте їм таку можливість, або, в крайньому випадку, збільшити час водних процедур — тепла вода завжди сприяє розслабленню. Не варто уникати розмов з дитиною. Діти здатні зрозуміти значно більше, ніж нам здається. Про те, що відбувається, важливо розповідати зрозумілою для дитини мовою та коротко. Багатослівні філософські пояснення, перевантажені прізвищами політиків та тонкощами політичної інтриги, лякають не тільки дітей, але й необізнаних в політиці дорослих. Якщо вам складно пояснити, знайдіть спокійну та адекватну людину, яка поговорить з вашою дитиною. Часто діти уважніше слухають сторонніх людей.
Якщо доступний ваш сімейний архів, проглядайте з дитиною старі фото та робіть нові задля того, щоб продовжити лінію часу у майбутнє.
З дитиною важливо розмовляти і намагатися відповідати на всі запитання. Проста розмова з розумним та спокійним дорослим вже полегшує стан дитини. А гра не тільки з однолітком, а й з дорослим несе в собі потужний психотерапевтичний потенціал.
Якщо ваша дитина знову захопилася тими ж іграшками, якими грала раніше, наприклад, до школи, дозвольте їй пограти ними — це спроба повернутися до старих відносин, в яких їй було безпечно. Поступово, вибудовуючи нові, відчуваючи їхню безпечність, вона повернеться до звичних занять.
Особливості надання психологічної допомоги травмованій дитині. Якщо психологічну травму переживає вся сім'я, то регрес ще більше посилюється, тому що травмовані батьки не в змозі забезпечити адекватну вікові дитини комунікацію та стосунки,

- 93 -

підтримуючи та культивуючи симбіотичний зв'язок з ними. При цьому батьки можуть емоційно дистанціюватися, боячись «заразити» дитину своїми негативними переживанням.
Така проблематика була у нас в роботі з діадою "батько-син". Втрата матері і жінки дуже тяжко переживалася обома. Батько, взявши на себе материнські функції, — турботу, прийняття, розуміння, перестав справлятися зі своїми — батьківськими. Функція закону (встановлення правил, кордонів) стала проявлятися дуже непослідовно — батько встановлював правила, але стикаючись з регресивною поведінкою 10-річного сина: сльози, стукання головою об підлогу, відступав і відчував провину. Цілі і сенси в виховній взаємодії були відсутні, лишилось тільки абсолютне задоволення всіх потреб.
У хлопчика, раніше активного і товариського, з'явилися проблеми з однолітками — він припинив встановлювати з ними конвенційні норми, з'ясовувати стосунки, дружити і таке інше. Він став жалітися батьку, а тато стрімголов кидався до школи, у двір для того, щоб захистити сина. Дійшло до того, що в школі не лишилось вчителя, з яким би тато не посварився б, з дитячого літнього табору синові теж прийшлось поїхати.
Однак емоційного контакту між батьком і сином, теплоти у стосунках, здатності разом пережити горе не спостерігалось. Навпаки, емоційне відчуження, агресія, навіть, скарги одне на одного були дуже схожі — неувага, сварки, крик. Забив на сполох дідусь, якому тато довіряв. Він відпочивав разом з онуком, побачив всю складність ситуації та ініціював звернення до психолога.
На першій же зустрічі стала очевидною травматична регресія. Хлопчик, якого, у відповідності з віком, вже цікавлять дівчатка, розмірковує про стосунки з позиції 5-річної дитини, що не пройшла процес децентрації.
Особливості психологічної допомоги дитині, що знаходиться в стані кризи, описані в літературі багаторазово [2; 3; 4; 6]. З нашого досвіду витікає, що виділити з процесу діагностичний етап можливо тільки за формальними ознаками. Фактично ж в процесі роботи як ніколи явно проступає принцип єдності діагностики та корекції в буквальному розумінні. Вже на етапі збору інформації починається процес психологічної допомоги, інакше контакт з дитиною встановити не вдається.
Найбільш ефективним та універсальним (і діагностичним, і корекційним) прийомом психологічної допомоги є малювання —

- 94 -

якщо дитина успішна в цьому виді діяльності. Якщо є спротив, вивчена безпорадність (можливо як прояв травматичної регресії) наполягати не можна.
Також не варто на підставі використання малюнкових методик робити діагностичні висновки, тому що часто інтерпретації бувають дуже суб'єктивними. Малюнки в діагностичному сенсі, можуть давати тільки підстави для гіпотези, а не діагнозу. Ми не використовуємо в своїй роботі традиційну інтерпретацію тестів з малюнками, запропоновану в різних енциклопедичних виданнях з психодіагностики, оскільки змістовні та формальні показники цих тестів не завжди корелюють з тією глибокою проблематикою, яку ми спостерігаємо при роботі з дитячою травмою.
Найбільш ефективними, на наш погляд, є вільний малюнок та техніка серійного малювання. Дитині пропонується малювати все що завгодно. Потім дуже важливо поговорити про намальоване.
Малюнок "чутливий" до великої кількості особистісних та емоційних особливостей, таких, як:
- рівень психомоторного тонусу, підвищена або занижена активність, астенія;
- недостатність самоконтролю, імпульсивність, труднощі планування, завершення, зосередженості;
- підвищена емоційна лабільність або, навпаки, ригідність;
- тривожність;
- страхи, депресія, агресія;
- екстравертованість, інтравертованість;
- демонстративність;
- аутизація;
- негативізм [2].
Серійне малювання — дуже ефективний метод психотерапії травми, причому не тільки дитячої, але й дорослої. Цей метод можна використовувати і в роботі сімейного психолога. Серійне малювання передбачає щотижневе проведення занять малюванням в присутності психолога. При обговоренні малюнків К. Юнг підкреслював важливе значення «серійного» за часом розгляду малюнків [7].
Коли дитина регулярно займається малюванням в присутності психотерапевта, відбувається активація цілющого потенціалу, конфлікти знаходять вихід та вирішення, а психотерапевт отримує більш ясну та точну уяву про діяльність позасвідомого. Просторово-часові характеристики виконують функцію перехідного простору та часу, що у взаємодії із встановленим психотерапевтичним альянсом, сприяє психологічному розвитку і

- 95 -

трансформації. Білий аркуш паперу перетворюється на безпечне місце для проекцій, тоді як символи та образи приймають форму вмістилищ різних емоцій, забезпечуючи тим самим можливість вираження почуттів. При такому безпечному вираженні емоцій у сфері позасвідомого формується динамічний стан та виникають нові образи та почуття. Динаміка змін у кожної дитини має свій темп, що зумовлений характером психологічної травми, проблематики і сили Его кожної дитини.
Д. Алан відмічає, що одні діти починають з образу страждань, інші — з формування образів компенсацій та зцілення, треті обмежуються створенням стереотипних малюнків [1].
При серійному малюванні дитина нерідко зупиняє свій вибір на одній символічній темі і використовує її в декількох малюнках. В серійних малюнках дітей, що пережили травму у зв'язку з подіями в Україні (діти військових, переселенці), спостерігається постійна зміна декорацій — деструктивні малюнки із сценами насильства, вбивств, монстрів чергуються із звичайними дитячими малюнками і тільки поступово ці стрибки зменшуються — малюнки вирівнюються і все більш характеризують звичайні дитячі зацікавленості та захоплення. В «серії» починають з'являтись герої мультфільмів, мрій — і це свідчить про відновлення і нормальне функціонування. Серійне малювання має свої стадії: початкову, середню і заключну. З точки зору Д. Алана [1], малюнки на початковій стадії (1— 4 заняття):
- відображаують внутрішній світ дитини, причому образи нерідко розкривають причину її проблеми;
- проявляють втрату внутрішнього контролю та наявність почуттів відчаю та безвихідності;
- дають змогу встановити внутрішній рапорт з психологом.
Зміст малюнків середньої стадії (5-8 заняття) відображає:
- вираження емоцій в чистому вигляді;
- боротьбу протилежностей (добра і зла) та ізоляцію амбівалентних почуттів;
- поглиблені стосунки між дитиною і психологом. В кінці цієї стадії дитина часто переходить до розмови про болючі спогади, про свої переживання.
На заключній стадії (9-12 заняття) дитина малює:
- образи, які відображають рівень самоконтролю та гідності;
- сцени, що мають позитивний зміст, тобто відсутність війни, насильства та руйнувань;
- центральний символ самості (автопортрет чи різноманітні мандали);

- 96 -

- кумедні сценки;
- картини, що відображають незалежність від помічника.
Метод вільного малювання можна використовувати як недирективний в тих випадках, коли дитина проявляє багато особистої ініціативи, малює із задоволенням та не потребує організації своєї діяльності.
Метод може бути частково директивним, коли дитина не може розпочати малювання, ставить питання, що малювати, чекає від психолога інструкцій. В такому випадку для початку роботи можна запропонувати намалювати проективні тести «Будинок, дерево, людина» або «Три дерева» для того, щоб, спираючись на інструкцію, розвивати серію малюнків далі, на наступному зайнятті. Директивний підхід можна використовувати для створення серійності. Наприклад, якщо в малюнку «Три дерева» одне з дерев мало дупло, дитині можна сказати, що ви думали про те дупло і вам дуже цікаво довідатись, що там в середині, і звернутись до неї з проханням намалювати це для вас. Для того щоб зрозуміти, про що ще питати дитину, психологу важливо поставити собі ряд питань: про своє перше враження, про те, що в малюнку здається дивним, несподіваним, незвичним.
Час проведення сеансу з дитиною може бути 20-25 хвилин, що особливо важливо в школі. Для проведення такої роботи необхідний кабінет, але у випадку його відсутності, методика серійного малювання дозволяє використовувати будь-який тихий куточок в бібліотеці чи їдальні.
Психолог знаходиться поруч з малюючою дитиною. Взагалі дитяче малювання в форматі «Ти поки що помалюй, а я поки порозмовляю з батьками в іншій кімнаті» неприпустимо. Важливо бути співучасним до того, що створює дитина на аркуші паперу. Ми звернули увагу, що психологи-початківці відчувають обтяжливість мовчазної присутності поруч з дитиною. Однак, якщо дитина інтровертована — їй необхідно це мовчання. Якщо дитина екстраверт і весь час щось промовляє та коментує, психологу важливо відповідати на запитання дитини стриманими репліками, повертаючи її увагу до малювання.
Важливо зазначити, що психолог не просто мовчки спостерігає за роботою дитини, він знаходиться в рефлексивній позиції, тобто під час спостереження ставить собі наступні запитання:
- що я (фахівець) зараз відчуваю? — питання, яке червоною стрічкою проходить через весь сеанс малювання та дозволяє психологу аналізувати свої почуття контреперенесення;

- 97 -

- як змінюються мої відчуття в процесі спостереження? Це питання дозволяє відстежувати динаміку, зміни, що відбуваються в процесі малювання;
- що видається в малюнку дивним? (Саме дивність малюнка зазвичай «волає» про проблему і допомагає у подальшому перейти до серійного малювання);
- яка частина малюнку була намальована неохайно, а в якій проявилася неабияка старанність чи тривога, чи роздратування?
Альтернатива серійному малюванню — гра з піском (піскова психотерапія), вигадування історій, гончарство, психодрама з іграшками.
Шкільні проблеми сучасного кризового періоду. Вже у вересні, на початку навчального року психологи та педагоги зіткнулися з явищем вторинної травматизації. Дитячі конфлікти, часто відсутність толерантності, коли, наприклад, школярі приносять в клас відлуння сімейних розмов, звинувачуючи дітей-переселенців у тому, що вони самі «кликали Путіна» — це та реальність, з якою доводиться мати справу.
Гострі стани дітей із зони воєнного конфлікту, були приглушені мобілізацією внутрішніх ресурсів під час переселення, потім літній відпочинок та розваги. І ось зараз в період адаптації до нових шкільних колективів діти продемонстрували гострі реакції посттравматичного стресового розладу, включаючи травматичний регрес. Отже, в цьому році шкільним психологам, як ніколи часто, доводиться надавати термінову психологічну допомогу.
Що робити, коли ви зіткнулися з гострою реакцією?
Перш за все потрібно відвести дитину у безпечне місце (в нашому випадку бомбардувань вже нема, але глядачів треба позбутися, а також вчителів, що «гасять полум'я бензином», читаючи лекцію на тему гарної та поганої поведінки і чорної невдячності. Підвищена цікавість оточуючих — це справжня небезпека для травмованої дитини.
Необхідно залишатись із дитиною стільки часу, скільки їй потрібно, дозволити висловитися, навіть, якщо вам образливо за колег і ви відчуваєте гостру несправедливість в дитячих висловлюваннях. Вислухати, не перебиваючи, не кваплячись, не критикуючи, з емпатією та визнанням того, що дитина може відчувати те, про що говорить.
Необхідно також надати дитині інформацію про те, що відчувають люди у схожих ситуаціях та про те, як і коли ви могли би з нею зустрітися ще для продовження розмови.

- 98 -

У підлітків у зв'язку з втратою звичного соціального середовища, референтної групи, різко порушується процес становлення особистості, втрачаються життєві перспективи та плани.
Типовим є розподіл суспільства на постраждалих і не постраждалих (в одному з міст довелося побачити плакат з написом «Прости нас, Україна. Жителі Донбасу».
В підлітковому та юнацькому середовищі з'явилися категорії «ми» та «вони» — це ті, хто винен у всьому, що зараз відбувається. Багато робиться для того, щоб зафіксувати цей «водорозділ» — марш ганьби, жінка біля стовпа — це явища, які провокують негативну суспільну думку та ускладнюють формування толерантності. Конфлікти через гуманітарну допомогу, часто відверті заздрість та ненависть. Крім того, формування рентної установки: «Тепер нам всі винні.» Все це є факторами вторинної травматизації.
У зв'язку з цим, важливими напрямами в роботі психолога є:
- повернення підліткам відчуття нормального життя;
- подолання пасивної рентної установки;
- пробудження соціальної активності;
- подолання розбрату серед підлітків, конфліктів між "постраждалими" та "не постраждалими".
В цій роботі психолог виконує функцію захисту та підтримки. У спілкуванні з дитиною важливо звертатися до неї, називаючи її ім'я, якомога частіше.
Обов'язково розповісти, хто такий психолог, різницю між лікарем, вчителем та психологом (я не лікар — тому працюю лише зі здоровими, не призначаю пігулки, не роблю уколи. Я також і не вчитель — не читаю лекції, не ставлю оцінки).
Розмову про кризу слід заохочувати, але ні в якому разі не спонукати до неї. Важливо описати перебіг кризи та її наслідки зрозумілими словами, спираючись на факти, які дитина розповіла сама. Важливо продемонструвати реалістичні перспективи майбутнього та вселити надію.
Надія має бути і в дитячого психолога. І вона є. Тому що сучасні діти отримали за цей рік важкий досвід, але саме у стражданнях народжується нове. Це нове — почуття національної ідентичності, якого, можливо, ще не було у їхніх батьків, у бабусь та дідусів.
Маленька замальовка наприкінці: автор цієї статті виготовила ляльки — принцесу (яку вже робила неодноразово) та вперше Солоху (яка не дуже й вийшла) в українському вбранні. Дві дівчинки-першокласниці, які були у кабінеті, стали гратися. Більш

- 99 -

жвава дівчинка вхопила принцесу, а її сестричка отримала не дуже красиву Солоху. Потримала її в руці і сказала: «Ну то й що, що ти принцеса, а я —УКРАЇНКА». І в цій заяві відчувалася гордість.

Використана література
1. Аллан Д. Ландшафт детской души. Юнгианскоеконсультирование в школах иклинике / Джон Алан. — М.: ПЕРСЄ, 2006. — 272 с.
2. Венгер А. Л. Психологическиерисуночныетесты. Иллюстрированноеруководство / А. Л. Венгер. —Владос-Пресс, 2003. — 160 с.
3. Гиппенрейтер Ю.Б. Общатьсясребенком. Как? / Ю.Б.Гиппенрейтер. — М, 2003.
4. Исаев Д.Н. Эмоциональныйстресс. Психосоматическиеисоматическиерасстройства у детей / Д.Н.Исаев. —СПб, 2005. — 400с.
5. Селье Г. Стресс без дистресса / Г.Селье. — М, 1979.
6. Трубицина Л. В. Переживаниекакпереживаниесобытия
/ Л. В. Трубицина // Журнал практического психолога. — 2006. — № 1. — С. 143—151.
7. Юнг К. Г. Феноменология духа в сказке // Юнг К.Г. Бог и бессознательное. — М.: Олимп, 1998. — С.227-282.
8. Luft R. The development of mitochondrial medicine // Proc. Natl. Acad. Sci. USA. 1994. — 91. — P.8713-8738.

- 100 -