Шльонська О.О. ГІПЕРАКТИВНІ ДІТИ: як їх зрозуміти і полюбити / О.О.Шльонська // «Учитель початкової школи», Київ,- 2013, № 6

Усе частіше непосидючі, неуважні діти отримують від учителя ярлики "гіперактивний", "невихований". Проте це зовсім різні проблеми. Зухвалість,зверхність, брак інтересу до навчання часто проявляють абсолютно здорові учні. А от синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ) — це діагноз, поставити який можуть лише лікарі. Допомогти ж таким дітям, сприяти їх безболісній соціальній адаптації мають педагоги у співпраці з батьками.
Що може стати причиною розладів у роботі нервової системи дитини? Яка корекційна робота потрібна їй? Як зрозуміти і любити такого учня?
На ці питання звертаємо сьогодні увагу вчителів, особливо з огляду на те, що діагноз СДУГ ставлять усе частіше.

Синдром дефіциту уваги: причини виникнення та прояви

Діти з синдромом дефіциту уваги часто мають нормальний чи високий інтелект, але, як правило, погано навчаються у школі, оскільки їм важко концентрувати й утримувати увагу на одному предметі. До того ж,
СДУГ виявляється у порушенні пам'яті, руховій гіпер¬активності та імпульсивній поведінці, яка призводить до проблем у стосунках з іншими людьми.
Причиною синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю у 90 % випадків є недостатня функціональна активність підкоркових структур мозку. Проблема виникає ще до народження малюка. Її причиною можуть стати, зокрема, такі чинники:
• екологічні, сімейні та соціальні проблеми; хвороби матері під час вагітності;
• напружена робота жінки до останнього дня вагітності;
• кесарів розтин;
• ускладнення під час пологів.
Часто батьки недооцінюють небезпеку інтенсивного нервово-психічного напруження майбутньої матері до останнього дня вагітності. одна молода
мама розповідала: "Все було чудово, я в останній день перед пологами проводила нараду, а ввечері народила". На жаль, жінка не врахувала, що останні два тижні перед пологами дитині вже занадто тісно, не вистачає кисню, і тому мати має більше гуляти на свіжому повітрі, перебувати у стані душевного спокою.
У ранньому та дошкільному віці надмірна увага до знакових систем (вивчення букв, цифр), іноземних мов гальмує розвиток правої півкулі та виснажує підкоркові структури мозку. Як наслідок психічного перевантаження у багатьох дітей вже на п'ятому році життя з'являються ознаки втоми від навчання: дехто починає хворіти, інші — протестувати. Чотирирічний хлопчик відмовляється не тільки від навчання, а й від
будь-якої гри з правилами, бо для нього це — теж навчання. На запитання "Ким ти хочеш стати, коли виростеш?" дитина відповідає: "Ледарем та хуліганом". — "А чому?" — "Бо це весело і вчитися не треба".
Проявом недостатньої функціональної активності підкоркових структур мозку є гіпертонус або гіпотонус нервової чи м'язової тканини. Гіперактивним дітям важко стримувати свою активність або ініціювати її, тому ця активність має хаотичний характер. І, хоча така дитина рухається багато, вона не може навчитися стрибати, кататися на велосипеді, роликах, ковзанах.
Заходячи до класної кімнати, дитина чіпляється за поріг, не вписується у дверний отвір. У класі постійно упускає на підлогу ручки, олівці, інші предмети, тому весь час нахиляється під парту, не сидить на місці.
Така дитина часто викликає роздратування вчителя і його зауваження, але вона сама страждає від своєї поведінки. Ця "руйнівна сила" не залежить від волі дитини. Причиною "незадовільної поведінки" є особ¬ливості функціонування нервової системи гіперактивної дитини — процеси збудження переважають над процесами гальмування.

Оскільки провідною діяльністю дитини до
семи років є гра, дорослі мають створити умови
для вільного спілкування дитини з однолітками.
Рухлива гра, створена дитячою субкультурою,
коли діти не зорганізовані дорослими, а можуть
самі встановлювати правила спілкування у
грі, допомагає тренувати процеси збудження і
гальмування. Необхідність дотримуватися правил
у грі з однолітками (дочекатися своєї черги,
швидко побігти, вчасно зупинитися, ухилитися
від м'яча, завмерти тощо) виховує у дитини довільність поведінки.

Нейропсихологічна корекція

Не кожну активну або неуважну дитину можна вважати хворою на СДУГ. Бажання діяти, рухатися є природним для дітей, а недостатня увага може бути спричинена низьким інтересом до навчання.
Медичний діагноз "Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю" може поставити тільки невролог, а не вчитель або шкільний психолог, оскільки ця проблема пов'язана з органічними порушеннями. Недостатня функціональна активність підкоркових структур мозку потребує особливої корекції, у важких випадках — медикаментозної. Ефективним є метод нейропсихологічної корекції, який включає:
• сенсомоторну корекцію (за допомогою вправ, ігор, тре¬нажерів, які сприяють сенсорній інтеграції дитини);
• розвиток вищих психічних функцій: сприймання, уваги, пам'яті, мислення, уяви, мовлення.
Корекційну роботу проводить психолог в тісній співпраці з педагогами, які працюють з гіперактивною дитиною.

Напрями педагогічної корекції

Заохочення проявів бажаної поведінки
Учителі мають постійно заохочувати найменші прояви бажаної поведінки учня. На жаль, у практиці відбувається інакше. Найчастіше гіперактивні діти набувають негативного досвіду: їх недооцінюють, сварять, від них очікують чогось неприємного, на них дивляться з осудом, і цього негативу стільки, що він затьмарює проблиски позитивного. Так, якщо учень 30 хв уроку сповзав під парту, то йому зробили десять зауважень, а ті 5 хв, які він просидів рівненько і навіть щось записав у зошиті, ніхто й не помітив. Дорослі, які постійно дорікають дитині, лише підкріплюють зауваженнями її негативну поведінку, зміцнюють впевненість дитини у тому, що інакше вона не вміє.
Тож батьки і педагоги не мають емоційно підтримувати погану поведінку. Треба пам'ятати, що гіперактивна дитина не може довго сидіти, концентрувати увагу, не тому, що вона погано вихована, а тому, що така природа її фізіологічних процесів. Коли вчитель бачить, що учень втомився від сидіння, краще дати йому доручення — наприклад, роздати зошити,
полити квіти. Ті ж 5 хв, які він просидів тихо, необхідно помітити: підтримати малого, приклеїти до зошита смайлик, дати яскравий жетон, продемонструвавши дитині, чого ми від неї чекаємо, і утверджуючи
її в тому, що вона може володіти собою.

Організація фізкультхвилинок

Педагоги мають ретельно підходити до складання комплексу фізкультхвилинки. До неї бажано включати вправи для тренування процесів збудження та гальмування. Наприклад: нахилитися, округлити спину,
"повиснути" руками вниз, розслаблено похитатися (тренування парасимпатичної нервової системи) — розпрямитися, розкрити грудну клітку, звести лопатки (тренування симпатичної нервової системи). Дітям подобається гра, у якій їм пропонують уявити себе старим деревом - напружитися, завмерти, розкрити грудну клітку, звести лопатки), а потім — перевтілитися в легку м'яку ганчірку, яка висить на мотузку і похитується.
Ефективними є вправи з елементами гімнастики для суглобів: ми ніби малюємо на уявній стіні кружечки спочатку кожним пальчиком, потім — тільки кистю, далі рух відбувається у ліктьовому суглобі, а вже
потім — у плечовому.
Важливою складовою фіз¬культ¬хвилинки є різні вправи з потягуванням: декілька разів потягнутися кожною рукою, ногою, всім тілом. Виконання їх перед конт¬рольною сприяє кращій концентрації уваги дітей.11

Корекція типових проявів СДУГ

з/п

Прояви СДУГ

Корекційна робота

1

Дитина не записуєдомашнє завдання

Учитель може розмістити домашнє завдання на дошці оголошень або на сайті,

щоб батьки завжди знали, над чим треба працювати вдома

2

Не може  правильно оформити

запис у зошиті

Не треба наполягати на цьому. Краще зосередити увагу дитини на усному

розв’язанні, якщо завдання це дозволяє

3

Переживає надмірне збудження,

коли довго перебуває серед дітей

Діти з СДУГ потребують обов’язкового відпочинку (краще — денного сну) після

уроків, тому перебування у ГПД варто зробити частковим (прогулянка на свіжому

повітрі), а після повернення додому створити дитині умови для сну, провести корекційну гімнастику, а лише потім приступати до виконання домашніх завдань

4

Відмовляється

вчитися

Не треба перевантажувати дитину надмірною кількістю занять з репетиторами.

Більше користі їй дадуть заняття в басейні або прогулянка на свіжому повітрі

5

Не може довго сидіти нерухомо і

тихо

Краще дозволити дітям сидіти у зручній для них позі, за потреби — встати, пройти

по класу, тихенько обмінятися з однокласниками кількома словами, оскільки муштра обов’язково призведе до емоційного зриву

6

Після емоційного

сплеску довго не

може заспокоїтися

Треба провести невеличку хвилинку релаксації з використанням спокійних фізичних вправ

7

Порушення метаболізму глюкози має місце в

74% гіпер­активних

дітей

Зменшення солодкого, повна відмова від продуктів з консервантами, барвниками, ароматизаторами, а також з глутаматом натрію, шоколаду і кофеїну протягом 10 тижнів призводить до зменшення симптомів. Необхідним є введення до

раціону магнію (гречаної каші, горіхів, насіння), холіну та лецитину (яєць, печінки,

риби, молока), амінокислот (повноцінного білкового живлення), вітамінів групи В

8

Конфлікти з однолітками і батьками

Трудотерапія — можливість систематично працювати, наприклад, на грядках,

клумбах — збагачує спілкування дитини з дорослими й дітьми, об’єднує родину,

колектив класу

Організація дітей на перерві

Найбільше неконтрольованими гіперактивні діти стають під час перерви. І саме тут перед учителем відкриваються особливі можливості забезпечити
ефективний відпочинок учнів після напруженої роботи в класі. Активність дітей можна скерувати, запропонувавши їм цікаві й корисні ігри.
• "Замри — оживи". Діти вчаться виконувати команду "замри": завмирати і не ворушитися. Поміняйтеся з ними ролями, нехай вони теж трішки вами покомандують. Чудовим засобом корекції є також гра "Море хвилюється".
• "Запам'ятай порядок слів і збери предмети". Розташуйте в довільному порядку на відстані 1–2 м один від одного предмети: м'яч, рушник,
сумку тощо. Назвіть, у якому порядку учень має зібрати ці речі. Спочатку нехай він назве предмети у визначеному порядку, а тоді збере їх. Починати краще з 3–4 слів.
• "Кричи так". Давайте можливість дітям покричати, скеруйте це бажання. Попросіть покричати якомога голосніше, як півень, тигр, ведмідь; погудіти, як пилосос, двигун машини. Крики можна супроводжувати рухами.

Співпраця з батьками

Найбільших психологічних труднощів зазнають мами і тата гіперактивних дітей. Дуже часто батьки вкладають у виховання таких дітей набагато більше
часу й власної енергії, ніж батьки дітей без СДУГ. Дехто навіть кидає роботу, нехтує собою і займається тільки дитиною, її вихованням, лікуванням, навчанням. І все ж ці дорослі постійно чують дорікання з боку педагогів, яким важко впоратися з гіперактивною дитиною.
На жаль, школа часто загострює конфлікти між дитиною й батьками, тоді як педагог має не дорікати батькам за поведінку дитини, а стати помічником і
порадником.
Важливо пам'ятати, що дитина зі СДУГ має особ¬ливі потреби, а її батьки — особливу потребу в підтримці. І, коли так і буде, тоді гіперактивна дитина не
викликатиме роздратування.
Розуміння причин "поганої поведінки" гіперактивної дитини допоможе вчителеві скоригувати власний
навчально-виховний вплив, дібрати відповідні форми
та засоби індивідуальної роботи, щоб зробити процес навчання для молодшого школяра найменш обтяжливим і ефективнішим.