« Р А В Н О В Е С И Е »

ЦЕНТР ПСИХОЛОГИЧЕСКОЙ ПОМОЩИ


Нейропсихологическая помощь

Консультирование

Психотерапия

4to

oz1

Воскресенье, 08 Февраль 2015 16:58

Ліан Купферберґ Картер (Liane Kupferberg Carter): Не переставайте вірити

Проста стрижка може стати справжнім випробування для дітей з аутизмом. Ліан Купферберґ Картер (Liane Kupferberg Carter) ділиться досвідом своєї родини у тому як дати собі раду з таким нелегким випробуванням.

За два дні до від’їзду у табір наш 19-річний син Мікі просить його постригти. Здавалось би, нічого суттєвого, правда? Але 15 років тому такого прохання не можна було собі навіть уявити.

Тоді похід до перукарні був для нас найжахливішим моментом нашого батьківства. Ще з восьмої ранку Страхітливого Дня Стрижки мій чоловік Марк вже приповідав: «Мені треба віскі, щоб це зробити, мені треба випити віскі…». І це при тому, що він взагалі не п’є віскі.

«Вмонтувавши» себе у перукарське крісло, Марк затискував Мікі у ведмежих обіймах, обійнявши його ногами. Мікі відчайдушно викручувався, лупцюючи батька головою, і верещав так, ніби йому роблять операцію без анастезії. Відвідувачі витріщалися на нас. Один старий дід прогарчав: «Невиховане зіпсоване хлопчисько». Марк був мокрий як хлющ, сорочку можна було викручувати.

Коли перукар казав, що він скінчив, я брала Мікі в обійми. Він ридав, обмазуючи нас обох шмарклями і залишками стрижки. Ми залишали великі чайові, дуже великі.

Для нас було неможливим переживати таку «виставу» знову і знову, тому ми робили кількамісячні перерви між візитами до перукаря. Двоюрідний дідусь Мікі любив дражнити його. “Малий, ти схожий на дівчисько” – казав він. Бували дні, коли ми по дорозі до гастроному проходили повз ту перукарню і я можу поклястися, що як тільки перукарі нас бачили, вони одразу вивішували вивіску «Обідня перерва».

Але сьогодні, коли ми заходимо до перукарні, Мікі бадьоро проспівує «Привіт, Доум!» і плюхається у крісло. Доум накриває його брунатною накидкою і дістає електробритву. У моїй уяві ця сцена роздвоюється: навіть спостерігаючи, як мій син – вже майже дорослий чоловік – поважно сидить у кріслі, поглядаючи на своє відображення у дзеркалі, – я все ще бачу того маленького переляканого хлопчика.

А зараз я тихенько чекаю, дослухаючись до жартів відвідувачів перукарні, до спортивних новин і розмов про плани на літо. І все це так абсолютно буденно. Радіо, налаштоване на хвилю Lite FM, грає пісню Джорні «Не переставай вірити» (Journey “Don’t stop believing”). Я думаю про те, що будь-хто з тих, хто бачив мого сина так багато років тому, ніколи б не повірили, що Мікі одного дня попросить, ні, наполягатиме, щоб ми відвезли його до перукарні.

Однак, так і є.

«Ну як тобі?» – питає Доум. Я стою поряд із Мікі  і оглядаю його: вся накидка, ніби пір’ям, покрита світло-коричневим волоссям, так само як і підлога.

«Давайте ще трохи коротше» – пропоную я: «Що скажеш, Мікі?».

«Добре, мамо» – відповідає він.

Я пам’ятаю як ми, бувало, прокрадалися до його кімнати вночі з ножицями, щоб підрізати йому волосся поки він спить. Я згадую, як одного разу, коли йому було 5 років, ми поїхали на місцеву виставу, яку влаштовували Paperbag Players. Ми не знали що вони гратимуть новий скетч під назвою «Жахлива, Страхітлива, Огидна Стрижка».

«НІ!» – скрикнув Мікі, і всі як один глядачі обернувся в наш бік.

Сьогодні відділ  Autism Speaks Family Services пропонує перукарський навчальний посібник для сімей та стилістів про те, як зробити цей досвід більш позитивним. Але тоді не було нічого.

На щастя, одна з наших біхевіоральних терапістів запропонувала спробувати вирішити цю проблему. Мікі тоді було 7 років. Вона відвезла його до найближчого містечка, оскільки з місцевою перукарнею було надто багато неприємних асоціацій, і там вони просто практикувалися проходити повз перукарню. Наступного тижня вони вже стояли при вході до перукарні. Зрештою, вони сиділи у залі очікування і споглядали, як інші люди стрижуться; а потім вже і сам Мікі сидів у перукарському крслі. Врешті-решт, вони «познайомилися» з накидкою, електробритвою і ножицями. На все це пішли місяці, однак коли Кеті завершила, Мікі був спроможний – о диво! – толерувати процесс підстригання волосся.

«Так набагато краще» – говорить мені Мікі.  Він підстригся під «їжачка», так що здається майже лисим. Мені він видається привабливішим із більш довгим волоссям. Однак Мікі подобається як він виглядає зараз – і тільки це має значення.

«Дякую, Доуме» – м’яко говорить Мікі. Доум притрушує щітку тальком і проводить нею по потилиці Мікі.

Мікі встає і, повертаючись до мене, питає: «Можна мені долар?». Я виписую чек на 20 долларів, який він віддає Доуму. «Решту залиште собі» – безтурботно промовляє Мікі голосом упевненого в собі чоловіка.

«Доум пишається мною?» – питає Мікі.

«Дуже пишається» – відповідаю я. «Ти знаєш? Ми всі тобою дуже пишаємося».

Візит до перукаря зайняв 15 хвилин.

Але для цього знадобилися роки.

Оригінал матеріалу Liane Kupferberg Carter Don’t Stop Believing.

_______

Ліан Купферберґ Картер Liane Kupferberg Carter є матір`ю двох дорослих синів, один з яких страждає на аутизм і епілепсію. Вона є співзасновницею батьківського комітету для шкіл свого району а також міської спортивної ліги для дітей з особливими потребами. Приймає участь у керівних комітетах провідних організацій, які займаються проблемами аутизму.

Ліан також журналістка, її статті і матеріали публікуються у більш ніж 40 виданнях, включно з такими як блоґ для батьків Motherlog у Нью Йорк Таймс, Чікаґо Тріб`юн, Гаффінґтон Пост і т.д.

_______

Переклад здійснено neurocorrection.com.ua, при цитуванні перекладу гіперпосилання на neurocorrection.com.ua обов’язкове. Гіперпосилання має бути: прямим, активним, нескриптовим, не закритим від індексації, не забороненим для пошукових роботів.

АНОНСЫ