« Р А В Н О В Е С И Е »

ЦЕНТР ПСИХОЛОГИЧЕСКОЙ ПОМОЩИ


Нейропсихологическая помощь

Консультирование

Психотерапия

4to

oz1

Суббота, 25 Декабрь 2021 12:24

Нотатки до розмови Валентини Хамайко та Оксани Шльонської в ефірі від 4го грудня 2021 року

Заради вашої зручності ми транскрибували відеоматеріал по минулій зустрічі, та публікуємо його нижче під посиланням "Подробнее".

ВХ: Оксана Олександрівна Шльонська - це кандидат психологічних наук, психолог, психотерапевт зі стажем більше 30 років. Оксано Олександрівна, а скільки вже існує центр Рівновага?

ОШ: Центр Рівновага вже існує 10 років. До цього це була моя приватна практика. З часом мої студенти стали приєднуватися до мене. В нашому теперішньому приміщенні ми працюємо вже шостий рік.

ВХ: Вас знають багато. Я чую часто відгуки про вас і дуже багато позитивних історій. Я як мама маю місію допомогти іншим мамам звернути увагу на своїх дітей і зуміти знайти з ними спільну мову. У моєму випадку з Михайликом в порівнянні зі старшою донькою були певні ньюанси в школі – то він дуже бешкетливий, то він погано цифри запам’ятовує, то він слова погано вимовляє. До Рівноваги я мала досвід з чотирма іншими психологами. І лише після Рівноваги все стало на свої місця. Зараз багато думок на тему гіперактивності – діагноз не діагноз, звертати чи не звертати на це увагу. Що ви скажете з цього приводу? Що робити у випадку надмірної активності? Звертати увагу чи не звертати? Чи є такий діагноз як гіперактивність?

ОШ: Буває дитина активна. А ще буває дитина з діагнозом синдром дефіциту уваги з гіперактивністю. І нам треба навчитися розділяти. В першу чергу, діагноз не ставлять маленьким дітям. До семи років у дитини зявляється достатній рівень довільної уваги*****. Лише тоді ми вже можемо визначати діагноз. Гіперактивну дитину і дуже активну дитину можна розрізнити. Тема гіперактивності також дуже близька мені. Один з моїх синів мав діагноз гіперактивність, а інший, найменший, був просто дуже активний. Ми в родині називали його «торнадо», але без діагностичних критеріїв. Я можу перерахувати ці діагностичні критерії.

ВХ: Саме такі питання ми і отримали від наших глядачів. Як саме відрізнити просто активну дитину від гіперактивної? Де ця енергія позитивна, а де та що потребує додаткової уваги спеціалістів?

ОШ: Перший критерій – діяльність дуже активної дитини як правило доцільна. Дитина може утримувати спокійну зосереджену увагу на тому що вона любить робити. Дитина може довго грати в лего, довго складати пазли. Дитина з діагнозом на таке не здатна. Така дитина може імпульсивно все зруйнувати. Так ніби немає внутрішнього плану діяльності.

ВХ: Тобто енергія хаотична яка не має кінцевого результату?

ОШ: Так. Дитина дуже активна, але без діагнозу, може прийти в стан збудження, може витрати багато енергії – набігатися, настрибатися, а потім заспокоїтися, поїсти, поспати від втоми. Гіперактивна дитина чим більше вона збуджується тим важче їй гальмувати. І як буває кажуть батьки: «Ми і в зоопарку були, і в МакДональдсі були, і в кіно були, і де ми лише не були, а він такий невдячний і закатав нам істерику увечері. І поки тато фізично не приклався, він не заспокоївся. І може заснути лише тоді як ми його трохи струсимо». Ось такі оповідання це більше про дитину з діагнозом. Про дитину яка не може самостійно заспокоїтися.

Дуже активна дитина буває часом погано вихована. Така дитина може і грубити і хамити, але це більше проблеми виховання. Гіперактивна дитина може виявляти опозиційну поведінку, протестну поведінку, але таку ніби проти його волі. Так ніби його несе і йому дуже важко такі питання контролювати. Така дитина сама може потім страждати. Одна дівчинка з якою я працювала мала таку руйнівну поведінку, що дійсно в кабінеті все падало. І одного разу навіть внутрішнє дерево у нас впало. І хоча це з нею не було ніяк звязано, вона подивилася на мене і сказала: «Вірите? Я не хотіла…» Так ніби весь час не хочу, але постійно щось таке трапляється.

Дуже важливе питання контролю. Дуже активна дитина може контролювати свою поведінкуДитина з діагнозом не може контролювати свою поведінку і їй дуже важко зупинитися.

ВХ: Я ще памятаю такий ньюанс, про який нам сказали з Михайликом. Гіперактивна дитина не відчуває меж свого тіла. Так ніби ви сіли в великогабаритну машину і постійно нею щось чіпляєте. Один з сигналів для батьків це те, що гіперактивні діти постійно вдаряються, чіпляються, падають з гірки, чіпляються коліном, плечем, головою – постійні мікротравми. І це не тому що він незграбний. А тому що має проблему з відчуттям кордонів свого власного тіла. Чи можна це віднести до симптоматики?

ОШ: Таке може траплятися не лише з гіперактивними дітьми. Тут ми більше говоримо про проблему порушення обробки сенсорної інформації. Коли є дефіцит відчуття свого тіла. Коли я погано відчуваю своє тіло в просторі, я дійсно можу натикатися на предмети. От іноді діти в школі навалюються один на одного. Роблять такі кучі один з одного. Іноді з добрих намірів - приходять обійматися але роблять це надмірно. Або обіймають вчительку так що бідна вчителька ледь дихати може. Це дійсно повязано з поганим відчуттям свого тіла. Це проблема нейропсихологічна. Але вона не є діагностичним критерієм при гіперактивності. Але є діагностичною тоді коли ми говоримо про те як дитина обробляє сенсорну інформацію. Це питання роботи ретикулярної формаціїколи наші дітки отримують сигнал від висхідної ретикулярної формації в кору головного мозку, а від низхідної ретикулярної формації сигнал іде на переферію – дитина відсмикує руку від гарячої праски. А іноді дитина буває на стільки не адекватною, що «не відсмикує руку від праски» і тому має опіки, травми і подібне.

ВХ: Тобто це також сигнал для батьків, що на це варто звернути увагу і звертатися до спеціалістів? І до якого саме спеціаліста звертатися коли батьки помічають ось такі симптоми у дитини?

ОШ: Це або нейропсихолог – потрібно пройти нейропсихологічну діагностику, або спеціаліст з сенсорної інтеграції. Або обидва спеціаліста, іноді буває так що кожен з них вносить свій вклад. Але нейропсихолога потрібно завжди відвідати коли є діагноз гіперактивність.

ВХ: Історія коли не можливо дитину до 12 чи навіть після вкласти спати знайома як мені так і багатьом іншим батькам. Що робити? Як допомогти? Бо поради по вкладанню тут не підходять. Що ви порадите в таких випадках?

ОШ: В першу чергу не перевантажувати. Коли є діагноз СДУГ потрібно уникати шумних місць, торгових центрів, зоопарків, а надати перевагу прогулянці. Бажано лише одна якась активність в день. Бажано мати засоби сенсорного захисту якщо дитина аудіально гіперзбуджується, коли вона дуже чутлива до звуків і звуків дуже багато то це можуть бути біруші які зможуть трохи полегшувати задачу. Якщо був дуже активний день обов’язково треба дати навантаження пропріоцептивне** - пожменькати дитину, пообійматися, потискати її – це завжди заземляє, заспокоює. Якщо ви зранку відвідали якийсь захід то після обіду потрібно по трішки починати заземлятися. Це може бути піша прогулянка – просто походити багато, ритмічно. Це обовязково ритуали. Гіперактивні діти дуже потребують сімейних спокійних ритуалів. Щоб не відбувалося, а дитина знає що увечері буде молоко з печивом, мамина казка, ванна і чистка зубів і все у свій час. Режим для гіперактивної дитини це порятунок.

ВХ:   У свій час з Михайлом ми зрозуміли що гості і великі компанії друзів увечері не варто влаштовувати бо дитина стає не адекватною, просто не керованою. Ми ще тоді до психологів навіть ще не зверталися, але гостей увечері вже прибрали. Не можна iPadі мультики тому що після них, навіть одного або двох, дитина знову не керована. Прибрали iPad і мультики. І навіть обмежили увечері візити бабусі та дідуся з солодощами, що теж призводило до перезбудження нервової системи. Син почав заземлятися – як ви кажете. І обовязково в нас була раз на день якась фізична активність – це був гурток з футболу, або гурток з акробатики. І тоді почало вирівнюватися. Я прибирала людей з оточення сина бо по іншому не вдавалося контролювати ситуацію. Мама може відчути сина, його реакції і якось щось десь попередити. Це мій шматочок досвіду для інших мам.

Хтось з наших глядачів писав що може мотивувати дитину лише телефоном і грою. Що ви можете сказати? Чи дійсно гіперактивні діти залежні від мобільних телефонів, різних додатків і чи дійсно вони на них негативно впливають? І як для скажімо 9ти річної дитини правильно розставити акценти щоб не бути в конфлікті з дитиною.

ОШ: Я поєднаю мою відповідь з попереднім питанням про сон. Є таке правило, що всі екрани за 3 години до сну повинні бути виключені (телефони, планшети, компютери, телевізори). Тихі спокійні вечори, сумісне читання книг це найкраще з того, що може бути. Щодо мотивації ґаджетами. Ми дійсно намагаємося спростити собі життя. Дійсно гіперактивна дитина зайнята ґаджетом веде себе краще. Нічого не розібється – ні нос, ні колінко, ні вазочка. Дитина спокійно сидить і грається собі. Але тут є два важливих моменти. Діти зі СДУГ, як і діти з іншими нейропсихологічними проблемами, схильні до формування залежностей. Саме тому ґаджети це не найкращий спосіб заспокоїти дітей. Це не означає що дитина повинна бути білою вороною. Зрозуміло що діти сьогодні діляться тим в що вони граються, що у них там відбувається. Тому це повинно бути дозовано. Можна використовувати ґаджети як мотиватори. Але проблема в тому якщо ми не докладаємо зусиль і не розвиваємо свою креативність і використовуємо лише один мотиватор – ґаджет – то ми самі формуємо залежність. Варто згадати що є різні мови любові які можна використовувати як мотивацію для дітей. Наприклад, гарний час проведений разом. Пекти пиріг разом з мамою. Робити кораблик разом з татом. Той золотий час проведено разом. І як гарно коли це може мотивувати. Щоб дитина могла це обрати вона повинна мати цей досвідЦе те що повинні сформувати батьки. Є ще така гарна мова любові, як турбота. Спільні ігри наповнені турботою. Намастити кремом ручки. Зробити разом чай для тата. Таким чином ми також вчимо емпатії***.Є подарунки. Можна також таку мотивацію використовувати. Ну і в останню чергу ґаджети. Я рекомендую батькам подумати про свою дитину і скласти перелік усього того що подобається саме вашій дитині. Що дитина любить їсти, пити, робити, де любить бувати, що любить читати, ну і ґаджети також.

ВХ: Звичайно робити це з дітьми яким 9 років це уже важко. Але робити це з дітьми яким 3-4 роки – то ви закладаєте їм звички. З сином якому 9 років треба вести діалог: ”У тебе є ось така проблема. Це вже схоже на залежність. Давай ми будемо з тобою домовлятися. Ось 2 години ти граєшся, а в інший час ти виконуєш свої обовязки. Як тут робити?

ОШ:Я би все ж по-іншому тут акценти розставила. Це молодший підлітковий вік. Вже можна розмовляти з дитиною по дорослому. Можна заключати контракти. Хтось з дорослих (мама, тато, бабуся, дідусь…) може сказати: «Знаєш, я ходжу на роботу, не залежно від того хочеться мені це чи не хочеться. Якщо я не ходжу на роботу і не отримую гроші – ніяких ґаджетів у нас бути не може. Ти також вже майже дорослий і у тебе є також твоя робота.» У дитини повинна бути своя зона відповідальності. Для розвитку довільностей****, лобних відділів мозку, що надзвичайно важливо при гіперактивності, дуже важливо сформулювати поняття обовязку. «Що я повинен зробити?» Полити квіти. Не кактус раз в рік, а щось те що треба робити регулярно. Це допомога по дому. Також може бути візуальний розклад.   В якому у нас повинно бути

Повинен

Повинен

Повинен

Хочеться

Тоді ми формуємо правильну робочу модель. Адже ми не отримуємо авансом зарплату, а потім її відпрацьовуємо. Спочатку робота – потім оплата. Така ж модель створюється коли дитина сама планує свою роботу і сама планує що їй хочеться. Важливо щоб дитину навчили. Починаємо з 3х «повинен». Наприклад, почистити зуби, допомогти накрити стіл на сніданок, почистити взуття. Відразу при плануванні обовязків вписуємо «хочеться». Якесь хочеться можна прямо зранку (їжа подібне, але не ґаджет). І далі ми розширюємо задачі – чотири, п’ять. В дев’ять років ми передаємо дитині за щось відповідальність. Наприклад ми можемо домовитися з дитиною що є речі за які я як мама (тато) більше не відповідаю. Я дуже люблю молодшим підліткам розповідати хто такий підліток. Той хто вже підріс і вже не дитина. Але він ще й не дорослий. Цей перехідний вік це перехід з дитячого в дорослеЗа дітей відповідає дорослий. А за дорослого відповідає сам дорослий. У підлітка за щось досі відповідає мама (тато), і ми з мамою (татом) домовляємося що це, наприклад, питання здоров’я, і є щось за що відповідає тільки дитина. Наприклад підліток може відповідати за те що він вдягає, навіть якщо нам це зовсім не подобається. Наприклад дівчинка обирає рожеву сукню з зеленими колготками. Але нам це доведеться просто пережити.

ВХ: Можна увечері звичайно поговорити про те, що можна по іншому поєднувати кольори. Але в даному випадку це можна пережити.

ОШ: Але якщо в 30 градусів морозу вона вдягає тонкі колготки, то ми можемо втрутитися, бо ми відповідаємо за здоровя. Все можна розкласти і за щось передати відповідальність. Порядок в кімнаті. За зроблене домашнє завдання в певній мірі. Цей розподіл відповідальності, прописування обов’язків. Сьогодні діти дуже добре знають про свої права. Про це зараз кругом розповідають. А от про обов’язки – ні. Для розвитку довільності нам треба делегувати дітям певні обовязки. Але обовязково в парі з відповідальністю. Ми повинні перестати постійно контролювати гіперактивну дитинуВ іншому випадку дитина ніколи не візьме на себе відповідальність і не почне рухатися.

ВХ: Це дуже цікаво. Гіперактивних дітей потрібно припинити контролювати – вони часто помиляються, але їм потрібні ці помилки щоб випрацювати свою відповідальність. Було ще питання як мотивувати цих дітей? Про відповідальність зрозуміло. Вона повинна наростати. І відповідальність повинна з’являтися вже раніше може з 3х річного віку, коли дитина може мати одну відповідальність.

ОШ: Так але лише на основі досвіду. Ми повинні розуміти, що брати на себе відповідальність це означає приймати рішення, а це може робити лише людина з досвідом. Дитина в 3 роки може щось обрати – гру, їжу вдома. Це буде формувати відповідальність.

Тепер про мотивацію. Мотивація це дуже складне питання, яке варте окремої лекції. Для того щоб у дитини розвивалася мотиваційна сфера – у дитини повинен бути колосальний досвід. Якщо у дитини ніякого іншого досвіду окрім ґаджетів немає, то його світ звужується до розміру екрану. Тому якісний час проведений з дитиною це мастеркласи, музеї, походи. Для гіперактивної дитини найкращий вибір – похід з татом, а не Турція, де все включено. Спільне заняття (палатка, вогнище) – формує компетентність і створює гарний майданчик для мотивації.

Чим більше ми дамо дитині досвіду гарного проведеного разом часу – тим більше у дитини буде мотивації з нами спілкуватися.

Якщо наше спілкування з дитиною зводиться до моралізаторства, аналізу поганої поведінки, а такої поведінки у наших дітей більше ніж досить, і ми встигаємо поговорити лише про те що було погане, ну вибачте, в хороший час проведений з нами це ніяк не потрапляє. І це ніколи не стане мотивацією. Тоді весь хороший час буде лише в ґаджетах і батькам залишається лише дозовано видавати їх. В 9 років ще можна з дитиною виходити, ще можна щось пропонувати.

Друга мотиваційна складова для підлітків – спілкування з референтною групою. З підлітками собі подібними. Підлітки з гіперактивністю так само як діти з аутичною симптоматикою мають проблеми в контактах. Їх не беруть, наприклад, в спільні ігри. Він наприклад хоче грати в футбол. Але у нього сдуг і не достатній запас уваги. А він в футболі має передати пас. І він біжить з цим мячем до власних воріт – і більше його не хочуть приймати грати в футбол. Проблеми в комунікації можуть бути. Але це може бути дуже гарна мотивація. Наприклад запросити дітей однокласників до себе. Або піти кудись разом з однокласниками. На природу. На пікнік. Також мотивація.

ВХ: Ще наприклад дуже важливо, це я вже аналізую по сину, якщо трапляється конфліктна ситуація, увечері, без засудження, розкласти ситуацію вдома по поличкам. Так тобі було не приємно. Так тебе обізвали. Давай проаналізуємо чому так трапилося. Якби ти був на місці інших людей, а та інша людина була тобою, як би це було? І коли ми прожовуємо цю ситуацію, у дитини в голові якось починає все складатися на місця. Не треба сварити, а розбирати як психолог цю ситуацію в яку потрапляє дитина.

Ще один момент який я відчула, коли ти мама (тато) гіперактивної дитини вона стає достатньо не зручною. З нею дуже не комфортно. Так як я втомлювалася з Михайлом, я не втомлювалася з трьома іншими дітьми. В якийсь момент так наростає втома, що ти хочеш відсторонитися від дитини. Хоча би на пів години щоби відпочити.  Потім наростає інший момент – починаєш копатися в собі, що в дитині викликає таку реакцію що ти хочеш відсторонитися. Починаєш шукати психологів. У нас це було коли Михайлові було десь 5 років. Наступним було, і таке ж мені пише одна з підписниць, я до нього звертаюся – а він мене не чує. І поки я не гаркну «Михайло!» - він навіть не озирається. І ми звикаємо до того що з цими дітьми починаємо розмовляти приказним тоном. Мене це внутрішньо дуже пригнічувало. У мене був стан коли я плакала, бо не розуміла що відбувається. Був стан коли я хотіла перевірити йому слух – може він просто не дочуває? Але потім мені вже в вашому центрі пояснили цю ситуацію і все стало на свої місця. Але як поводити себе батькам коли вони опинилися в ситуації коли вони гаркаються на своїх дітей, але самим батькам це не подобається. Як донести дитині свою думку, якщо вона тебе не чує?

ОШ: Ну ми розуміємо що у дитини зі слухом все гаразд. Просто є проблеми повязані зі слуховою увагоюЄ певні правила яких нам варто дотримуватися і таким чином ми зекономимо власну енергію. Нам стане легше. Наприклад. Прибрати звичку кричати дитині з іншого приміщення. Наприклад ми на кухні, дитина в ві      тальній, і ми не відволікаючись хочемо дитині щось сказати. Це ніколи не спрацює. Правило таке – треба підійти до дитини, а якщо дитина маленька - то опуститися до її рівня, контакт очі в очі, і сказати чітко що ви хочете. Якщо у дитини є мовні проблеми – то треба уникати мовного сміття. «Будь ласка, якщо тобі не дуже важко, будь добрий, негайно принеси мені щось там». Ми звертаємося до дитини за імям, можемо сказати ввічливе «будь ласка» і чітко сформулювати свою думку без словесного розтікання. Якщо дитина у нас взагалі не говорить – ми використовуємо одне слово або два слова. Якщо дитина у нас говорить короткими словосполученнями – то ми можемо собі дозволити просте речення. А ось цю складну мову з викрутасами збережіть для спілкування увечері зі своїм чоловіком (дружиною). З дитиною так не потрібно розмовляти. Коротко, зрозуміло, із зоровим контактом.

Окрім того, я часто кажу батькам, як ви ставитеся до того, коли ви зайняті своєю важливою справою і вас хтось підбігає і починає смикати. Ми напевно зробимо якийсь жест щоб нам не заважали. Нам так само треба ставитися з повагою до занять дитини. Якщо дитина зараз захоплена якоюсь грою, якоюсь книгою, а у нас зараз чогось надмірно важливого немає, то проявіть повагу до дитини і зачекайте поки дитина закінчить свою справу. У нас теж таке буває. Буває ви глибоко в своїх думках, дитина до вас звертається, а ви її не чуєте. Моя молодша дитина якось мені сказала: «Мама, мені що щоб ти мене почула записатися до тебе на прийом?» Я йому сказала: «Ні синок, для нас це дуже дорого. Давай просто поговоримо.» Діти демонструють нам все теж саме що є і у нас. Просто ми з більшою повагою ставимося до того що у нас відбувається. Ми кажемо дитині: «Синок, я от зараз думала про щось важливе». А дитина що ж не може про щось серйозне думати? У них більш серйозні думи і більш серйозні справи ніж нам здається. Мистецтво виховання в тому, що якщо дитина зараз дуже захоплена, то у неї і так дефіцит уваги. Вимагати від дитини миттєвої уваги не варто. Треба зважити всі за та проти.

ВХ: У таких випадках варто сказати – коли закінчиш, то підійди до мене, будь ласка. Коли до тебе прийти? Такі варіанти працюють.

ОШ: Так це прекрасні варіанти які важливі для всіх в будь якій родині. В сімейній терапії ми називаємо цей принцип «Час і Місце». «Скажи, будь ласка, мені коли я можу обговорити з тобою дуже важливе питання?»

ВХ: Ділюся власним досвідом. У нас з дітьми є така домовленість. Коли дітям зі мною треба про щось поговорити – вони кажуть: «Мама, ходімо на диван поговоримо». Цей диван – працює. Ти сідаєш на диван, обіймаєш дитину і ти там з нею розмовляєш. І дитина знає, що там вона отримає стільки відповідей, скільки їй потрібно. Одна з наших глядачок зараз пише: «Я саме зараз знаходжуся в цій стадії, коли кричу на дитину, потім плачу….» Це дуже важкий стан. Що ми можемо порадити людині? Куди йти? До кого звертатися? Вона сама не справляється. Що мамі робити? Звертатися з дитиною до психолога? Це може доходити до божевілля. Мама себе картає і тут не щасливі всі – і мама, і тато, і дитина. Що робити?

ОШ: Треба звертатися до психолога. Але буває так, що такої можливості немає. Буває так, що сімя проти. Всі рідні говорять що психологи це відомі шарлатани. І це звичайно жорстоко по відношенні до жінки, але вона не хоче йти проти родини. Тут обовязково важливо подумати що вона може зробити для себе. Це надзвичайно важливо. Тому що не може бути мама нещасна, а дитина щаслива. Так не буває. Надзвичайно важливо зрозуміти де є мамин простір. Можуть подруги підказати. Як вона можа набратися сил, відпочити. Що вона може зробити для себе. Коли діти були маленькі, а я писала дисертацію, то ми з дітьми домовлялися. Починали з 3х хвилин. Коли мама сядає на цей стільчик, за цей стіл, то повинно бути тихо. І головне щоб ви один одного не починали виховувати в цей час і кричати один одному «Тихо – мама працює!». Ми починали з 3х хвилин і я вставала і казала дякую. Зрозуміло що за цей час я нічого не встигала. Що я працювала вночі, коли вони спали. Але я робила вигляд що я працюю і дякувала їм за ці 3 хвилини. У них був пісочний годинник на 3 хвилини, але діти були маленькі також. Наймолодшому був 1 рік. А потім було 5 хвилин, 10 хвилин і з часом я отримала цю можливість написати дисертацію не наймаючи нянь і без сторонньої допомоги. Це все формується. Тому в такій ситуації починайте відстоювати свої кордони. Є місце, крісло, наприклад, в якому мені потрібно тихенько посидіти після роботи і повишивати, або почитати. Це не злочин, якщо ви відвоюєте собі трохи місця і часу. Ви час тоді будете давати дітям не кількістю, а якістю. Ви зможете так трохи відпочити. Починайте з 3х хвилин коли хочете відпочити. Далі це будуть 10 хвилин. Потім пів години. Навіть з гіперактивною дитиною можна 1 годину також відпочити.

ВХ: Я би ще окрім відпочинку все ж би радила шукати спеціаліста. Тому що спеціаліст зі сторони може побачити те, що ви за все своє життя самостійно ніколи не побачите. І не лякайтеся якщо ви не отримали відповіді на свої запитання при зустрічі з першим спеціалістом. Я до вас потрапила не відразу. Тільки в центрі у вас отримала відповіді на всі запитання що були у мене в голові. Після першого психолога залишилося мільйон запитань. Другий спеціаліст не допоміг. З третім у нас була сімейна зустріч. Після якої у мене зявилося ще більше запитань, бо психолог мені сказала: «Ну що ви від мене хочете, у вас син такий самий як тато….». Я вийшла і думаю: «Ну добре, що тепер? Так вони схожі. І що тепер чоловіку постійно казати – він же ж на тебе схожий – сам ним і займайся». Це не був вихід з ситуації. Шукайте свого спеціаліста – нейропсихолог, психолог – людину яка дасть відповіді на всі ваші запитання. Коли мені на консультації психолог сказала що не може мій син сприймати інформацію так як її сприймаю я, що в нього нейронні зв’язки не сформовані і їх треба спочатку сформувати, то я зрозуміла, що це не просто його вередування, що це не те що він випробовує мене, а йому потрібно допомогти сформувати ці зв’язки. І ми ходили на заняття і через фізичні вправи ми це формували. Я хочу підвести це до запитання як працює нейрокорекція? Багатьох людей це відлякує. Коли йдеш до нейропсихолога, а тобі кажуть, що потрібно робити нейрокорекцію. На що впливає нейрокорекція і як вона працює з гіперактивними дітьми. Щоб нікого це не лякало.

ОШ: Нейропсихологічна корекція складається з двох важливих складових. Це сенсомоторна корекція та когнітивна корекція. Тому що сьогодні в Україні дуже часто використовують лише сенсомоторну корекцію. Ми проводимо діагностику і ми бачимо з яких факторів складається цей сдуг. Тому що для нейропсихолога діагноз сдуг це не те з чим ми працюємо. Ми працюємо з тими цеглинками з якого складається сдуг. Наприклад дефіцит уваги та імпульсивність. Три кити сдуг: імпульсивність, дефіцит уваги, гіперактивність або гіпоактивність. Є різні поєднання. Може бути синдром дефіциту уваги і імпульсивність. Може бути мікс цих трьох складових. А ми при цьому дивимося що ще відбувається. Нам не вистачає довільності. Сенсомоторна корекція може нам в цьому допомогти? Може допомогти. Тому що ми починаємо формувати програми в сенсомоторній корекції яких потрібно дотримуватися. Ми наприклад бачимо що у дитини порушено етап ентогенезу. Вона не відповзала. А чому це важливо? Тому що це впливає на підкоркові структури, укріпляє їх. А підкоркові структури нашого мозку відповідають за афекти, за лабільність настрою яка дуже часто буває у дітей. І ми по трішки, виконуючи ці сенсомоторні вправи, які вибудовані нейропсихологами так щоб формувалися нові функціональні зв’язки мозку дитини, відбудовуємо нові зв’язки. Складнощі і чому лякає нейропсихологічна корекція. Розумієте, мозок дитини не формує нові функціональні зв’язки щовівторка і щочетверга. Він там взагалі в темній коробочці і досить лінивий. І ми повинні щодня давати йому якісь нові задачі. Сенсомоторна корекція повинна виконуватися щодня. Тоді мозок ніби каже: «Ну добре, я готовий пробувати». Ми коли з дітками займаємося то кажемо їм: «Ой ти так класно зробив це завдання, здається народився новий нейрончик»

ВХ: Це не просто – кажу з власного досвіду. Двічі на тиждень ми ходили в центр, а в інші дні повинні були займатися вдома самостійно. Вправи досить прості, як то качатися по землі, але в них були свої особливості – і їх потрібно було виконувати правильно. І якщо спочатку вони мені здавалися досить смішними, то через місяців три я помітила, що це працює і дитина стає більш концентрованою. Ось батьки питають: «Як навчити дитину робити домашнє завдання? Як навчити дитину концентруватися на чомусь?». Так не має двох правильних відповідей – роби ось це і ось це і з’їж зелену пігулку і твоя дитина буде концентруватися. Це набір різних елементів які треба вибудовувати щодня для дитини. Як мені пояснила пані Олена, коли ми розмовляли в центрі – це все починається з місячного віку коли дитина народжується. Ми так радіємо – дитина так рано почала ходити, а на справді дитина не пройшла всі етапи які запускають роботу головного мозку. Дитина не повзала довго. Дитина не перекочувалася. І якщо ці етапи були упущені – це вплинуло на розвиток головного мозку дитиниПід час нейрокореції специфічними вправами всі ці моменти вирівнюються.

Є ще питання чи якось можна попередити гіперактивність. Ситуація з гіперактивністю часто буває у дітей які були обвиті пуповиною. Іншими словами – нестача кисню під час утробного розвитку і це могло вплинути на формування частин головного мозку. Ще одна причина про яку я чула – це анемія мами під час вагітності і знову ж як наслідок кисневий голод малюка який розвивається в утробі мамиЩо ви можете сказати про те як попередити гіперактивність батькам що планують дітей?

ОШ: По перше це екологія виношування вагітності. Всі знають що вагітність це не хвороба і почали ставитися до вагітності досить легковажно. В додаток до перерахованих вами моментів, це, наприклад, робота мами до останнього дня. Одна мама розповідає мені: «У мене була прекрасна вагітність. Я ще в день родів на роботі покерувала усіма, потім сіла за кермо і поїхала народжувати». Але ж ми всі прекрасно розуміємо що мамі потрібна відпустка і спокій. Дитинка на останніх тижнях вже велика, місця їй мало, кисню мало і мамі варто гуляти, дихати, займатися такими справами де не потрібно витрачати багато енергії та кисню. А так вагітність прекрасна, працювала до останнього дня і маю тепер гіперактивну дитину - це порушення екології вагітності. Впливає все що шкідливо і особливо стрес. Стрес під час вагітності зазвичай приводить до серйозних проблем пов’язаних з наступним розвитком дитини – це і гіперактивність, і аутизм, і розумові відхилення. У нас і так вцілому досить стресове життя зараз. Вагітним потрібен спокій і відсутність стресу.

ВХ: Багато людей пишуть що не можуть знайти у своєму місці спеціаліста який би міг допомогти. Чи можливо діагностувати проблему в онлайн режимі?

ОШ: Для діагностики СДУГ часто використовують як перший крок опитувальники батьків, опитувальники вчителів. Такі опитувальники є у нас. Нейропсихологічну діагностику у звязку з ковідом ми намагалися робити дистанційно. Не можу сказати що я у захваті від неї. Але якщо ситуація безвихідна, то можна спробувати. Хоча краще приїхати, тому що багато є рухових проб. Працювати з гіперактивною дитиною за компютером надзвичайно важко. Нейрокорекція взагалі складно – компютер падає у дитини – «ой, тьотя, ви у мене упали… », дитина падає раз десять за сеанс і її не можливо зібрати – ефективність онлайн втрачається. Але є філіальна форма роботи коли ми навчилися працювати через батьків. До філіальної роботи ми ставимося дуже серйозно. І дуже багато батьків у нас так працює бо по іншому ми б не змогли допомогти всім бажаючим. Батьки дітей з інших міст та інших країн приїжджають на діагностику, для того щоб це було індивідуально, для того щоб я могла зрозуміти які будуть особливості і що робити. А потім ми вчимо батьків і батьки працюють під постійною нашою супервізією.

ВХ: Як батькам правильно реагувати на дитину яка під час сімейного обіду сто раз бігає навколо столу? Або як реагувати на скарги педагогів? Бо вчителі таким дітям дуже часто роблять зауваження і скаржаться на них. Як корегувати поведінку дитини?

ОШ: Потрібно починати з опису і з кожного конкретного випадку. Не загальної поведінки дитини. Скажімо якщо дитина під час сімейної вечері десять раз бігає навколо сімейного столу. То треба зрозуміти чому дитина так робить. Або у вас не сформована традиція і дитина бігає бо не розуміє що потрібно сидіти. Або йому дійсно дуже важко сидіти – він падає зі стільця, падають предмети - то це такий сигнал за яким варто поспостерігати. Вцілому подивитися як дитина заспокоюється після вечері. Можливо дуже багато людей. А може у нас просто нудні розмови за цим столом і дитина вже сповзла під стіл – і це зовсім не гіперактивність. Такі проблеми потрібно розбирати щоб зрозуміти чи це проблема дитини, чи це проблема організації в родині.

Якщо у нас додаються ще й проблеми в школі, то вони повинні бути проаналізовані. Є цілий ряд опитувальників в школі де ми оцінюємо функцію цієї поведінки – чому дитина це робить. Наприклад, притягає до себе увагу бігаючи навколо парти в школі і викрикуючи. Його не навчили просити про увагу соціально прийнятним способом.

А є наприклад діти які не люблять їсти. А якщо у цих дітей ще й на додаток тривожні бабусі які їх постійно хочуть нагодувати – то вони взагалі не хочуть їсти. І ці діти бігають так, щоб їх нарешті вигнали в дитячу кімнату. Тобто це може бути уникання.

Може бути сенсорна причина – дитина погано витримує чавкаючих дорослих. Або ви додали якихось спецій і воно йому погано пахне. Треба зрозуміти причину такої поведінки щоб зрозуміти що з цим робити.

ВХ: Висновок один – треба з дитиною розмовляти і виводити його на відповіді чому йому не комфортно в цій ситуації. По власній дитині можу сказати, що вони не одразу ідуть на контакт ці діти. Не одразу можуть дати відповідь на питання. Більше того, часто вони кажуть відповідь, а ми їм заперечуємо: «Та це не так! Нащо ти це робиш?» Батьки – старайтеся почути свою дитину, контролюйте свої емоції при розмові з дитиною. Навіть якщо те що ви чуєте вам буде не приємно.

ОШ: І не забувайте «Чому?» «Чому ти бігав навколо столу?» «Ну тому що…. » Швидше за все дитина сама вам розкаже. Вона скаже що там десь щось погано пахло. «Мам, ну я тобі хотів сказати… » - це притягування уваги. Просто вчимося слухати. Питання «чому?» - якби дитина могла відповісти на питання «чому?» психологи були би безробітними.

ВХ: Часто дитина відповідає на ці питання не тоді коли ми в неї питаємо. Треба бути уважними батьками і чути дитину коли вона говорить. І ще дуже важливо, бо гіперактивні діти дуже виснажують і втомлюють, не казати «Не мороч голову! Їж те що дала!» Такий стиль розмови не зблизить вас з дитиною і ви не вийдете на той рівень спілкування який хочете. Ми як батьки буваємо занадто втомленими і нам іноді здається, що діти над нами знущаються. Але, якщо нам вдається знайти місточки до своїх дітей, то вони стають надзвичайно уважними і турботливими хлопчиками та дівчатками.

Що робити у випадках коли дитина вже доросла? Нас запитують про одну дівчинку яка вже в сьомому класі і досі не вміє переказувати. Чи можна самостійно допомогти? Чи варто відразу іти до спеціаліста і вчитися цьому поетапно?

ОШ: Лише гіпотетичні роздуми на тему - це може бути і при гіперактивності, наприклад, коли дитина не може переказати усний текст можуть бути проблеми зі слуховою увагою. Може бути повязано з проблемою розуміння тексту, тому що увага також впливає на розуміння тексту. Може бути повязано з оперативною памяттю – поки дитина дочитала до кінця, вже забулася що було на початку. Тобто для того щоб зрозуміти що заважає дитині переказувати – ми повинні зробити діагностику і зрозуміти що це? Память, увага, зорова увага, слухова увага? Це можуть бути мовні проблеми. Це може бути варіант дислексії, коли дитина вже навчилася навіть доволі швидко технічно читати, але ще не навчилася розуміти що читає. Тому потрібно розбиратися конкретно з кожним випадком. Навчити дитину переказувати можливо. По досвіду, найчастіше це проблеми уваги і памяті.

ВХ: А коли дитині час в школу і батьки помічають що дитина не може концентруватися, не може запамятовувати букви, не може порахувати до десяти бо постійно якась цифра випадає, то що робити в такому випадку? Бо бабусі з дідусями, наприклад, кажуть: «Не муч дитину і не мороч собі голову – переросте.» А маму це внутрішньо турбує і вона не знає як далі бути.

ОШ: Перед школою це найкращий час для нейропсихологічної діагностики. І не лише тоді коли є проблеми. Нейропсихологічна діагностика не лише констатує проблеми. Вона дозволяє створити нейропсихологічний профіль за допомогою якого ми можемо зрозуміти який стиль навчання буде підходити цій дитині найкраще. Дитину треба підтягнути. Тому що насправді підготовка до школи – це не букви і цифри. Це пам’ять, увага і внутрішня позиція школяра. Дитина готова брати знання у дорослої людини – це рівень довільності, коли потрібно сидіти коли час сидіти. Тому потрібно робити діагностику чому конкретна дитина не запамятовує цифр. Також варто знати скільки років дитині, тому що запамятовування знакових систем в нормі десь лише з 5 років. Звичайно деякі діти вчать букви і цифри раніше, особливо коли батьки не уміють гратися, а хвалять лише тоді коли дитина з буквариком ходить. От дитина заради мами і букви і цифри вивчить. Але дитина це зробить не з допомогою лівої півкулі відповідальної за знакові системи. Гарний час для цифр і букв вже після 5 років.

Дислексією і дисграфією займається нейропсихолог і логопед. Гарно коли вони займаються цим в команді. У нашому центрі цим займається нейропсихолог і коррекційний педагог.

ВХ: Саме тому батькам не треба думати що їх хочуть надурити коли пропонують допомогу одразу двох спеціалістів, які працюють в команді. Ще є запитання про зауваження педагогів. А як педагогам правильно сказати батькам що дитина потребує особливої терапії і консультації нейропсихолога?

ОШ: Перше питання як реагувати на зауваження учителя? Треба в першу увагу розібратися що це за неуважність. Це може бути відсутність уваги у дитини, коли є проблеми з увагою. Це може бути виснаження психічних процесів. Це може бути схильність дитини фантазувати. А може бути такий пасивний прояв агресії, коли дитина не любить цього вчителя і переходить в форму пасивного протесту і бойкотує вимоги вчителя. Треба розбиратися. А як реагувати батькам – перш за все порозмовляти з дитиною і зрозуміти що відбувається. Що за урок? Що відбувається на уроці? А коли вчителька робить зауваження, що ти перед цим робиш? Іноді нам діти гіперактивні розповідають: «Дивлюся в вікно». А коли дивишся у вікно, що там у тебе відбувається? А зазвичай нічого не відбувається – дитина підвісає. Швидше за все дитина виснажилася. Ми аналізуємо який був урок. Може це була математика, а у дитини проблеми з просторовою уявою і дитина ще просто не доросла до математики, а їй пояснюють якісь складні речі які він зрозуміти не може. Дитина виснажується і підвисає. Якщо це діти молодшого шкільного віку у них дуже не стійка довільна увага*****, а їх заставляють робити безглузді речі, як то писати палички.

ВХ: Ну комусь складно, а комусь безглуздо. Діти приходять з різним рівнем до школи. А як правильно і коректно сказати батькам що дитина потребує нейрокорекції?

ОШ: Я думаю що варто не звинувачувати, а описувати ситуацію. Описуйте поведінку цієї дитини. І ні в якому випадку не ставте ніякі діагнози. Вихователі та вчителі такий діагноз не ставлять. В Україні такий діагноз ставлять лише лікар невролог або лікар психіатр. Це не вихователі. Опишіть проблему і сробуйте це співвіднести з успішністю або не успішністю дитини. Як себе при цьому відчуває дитина. Вона потрапляє в ситуацію коли ми змушені робити їй зауваження. Спробуйте зачепити батьківські почуття. Говоріть про те як почуває себе їх дитина. Якщо це дитина якій 7 років, то можна казати що в нього накоплюються негативні відгуки, негативні результати, а це впливає на самооцінку. І разом з тим вчителі повинні мати певний рівень смирення, тому що повинні памятати про те що відповідальність на батьках. І це батьки приймають рішення іти до спеціаліста чи не йти.

ВХ: Висновок такий – якби не було важко – треба спілкуватися з власною дитиною і шукати відповіді на всі ті питання, що зароджуються у вашому серці.

ОШ:Увечері, коли приглушується світло, діти багато чого розповідають. Просто порозмовляйте з дитиною, без питань «чому?», діти вам так багато розкажуть, а ви уважно слухайте.

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Довідник

* Ретикулярна формація або сітчастий утвір (лат. formatio reticularis) — структура головного мозку, що знаходиться у стовбурі і пролягає від довгастого мозку через міст до середнього мозку.

** Пропріоцептивні відчуття (від лат. proprius – власний, особливий + лат. receptor – те, що сприймає) – відчуття, що дають інформацію про рух і положення людського тіла в просторі. Їх рецептори розміщенні в м’язах і суглобах. До них відносять кінестетичні та статичні відчуття.

*** Емпа́тія (англ. empathy від (грец. patho) — співпереживання) — розуміння відносин, почуттів, психічних станів іншої особи в формі співпереживання.

****Довільність - вважається, що дитина володіє довільними формами поведінки, якщо вміє регулювати свої дії відповідно до правил, зразків та норм, виробленим суспільством. Довільність це здатність дитини цілеспрямовано та усвідомлено планувати, керувати та оцінювати свою діяльність та поведінку.

.

***** Довільна увага- вид уваги, який виникає внаслідок свідомо поставленої мети і вимагає певних вольових зусиль.

 

АНОНСЫ